Важливо

Життя як у пітьмі: як живеться незрячим людям на Кіровоградщині

Ілюстрація ehrh-ch.org.ua

Сьогодні в Олександрійській територіально-первинній організації Українського товариства сліпих перебуває 270 людей. Ця організація не виробнича і не прибуткова.  Через вади зору люди не можуть працювати і живуть на виплати по інвалідності. Члени організації збираються, аби морально підтримати один одного та хоч якось поліпшити своє життя. Про досягнення і проблеми людей з інвалідністю по зору розповідає Леонід Поліщук, голова Олександрійської територіально-первинної організації УТОС.

– Леонід Іванович, розкажіть про свою організацію.

– Наша територіально-первинна організація «УТОС» існує з 1975 року. У нас є стареньке приміщення.  Ми своїми силами намагалися зробити косметичний ремонт, але коштів на капітальний ремонт у інвалідів по зору немає, адже пенсії по інвалідності малі. Нас часто плутають з УТОС підприємством, насправді ми не прибуткова і не виробнича організація. Нині в нашій організації перебуває 270 людей.

– Чим займається ваша організація?

– Ми підтримуємо людей з інвалідністю по зору, відстоюємо свої права, гарантовані державою. А також збираємося, аби поспілкуватися, привітати зі святами. Людині з інвалідністю по зору складно сидіти вдома у чотирьох стінах. Ми збираємося у приміщенні нашої організації для спілкування, граємо в шахи, шашки, читаємо книги, періодичні видання та проводимо репетиції нашого хорового колективу «Перлина степу».

– Розкажіть детальніше про хоровий колектив. Скільки у ньому учасників та де даєте концерти?

– Наш хоровий колектив «Перлина степу» існує більше 40 років і нараховує 21 учасника. Це жінки і чоловіки різного віку, переважно передпенсійного та пенсійного. Ми на слух розучуємо пісні, в основному це українські народні пісні, а також сучасні. Репертуар у нас великий. Ми виступаємо не лише на святах в Олександрії та районі, але беремо участь у різноманітних концертах та фестивалях, які проводяться за межами нашої області. Часто займаємо призові місця, за що маємо десятки дипломів та грамот.

– Що вже вдалося досягти вашій організації?

– Законодавством передбачені пільги на проїзд у міському транспорті для інвалідів по зору. Але була така ситуація, що держава переклала фінансування цих пільг на місцеві бюджети. І тут виникли у нас труднощі, що місцевий бюджет не оплачував і пільги були скасовані міською радою по тій причині, що не було достатньо коштів. Тільки були виділені кілька пільгових рейсів в день. Але ми добилися, щоб у міській раді нам повернули цю пільгу. Тепер тільки інваліди по зору першої та другої групи користаються цією пільгою, вони мають право безкоштовно їздити в усіх міських автобусах. Але є така ситуація, що не в усіх автобусах до людей з вадами зору ставляться добре і дотримуються їх прав на пільги. Бувають випадки, коли кондуктора виявляють неповагу до інвалідів, особливо до інвалідів першої групи. Інвалід першої групи не може самостійно пересуватися, він може ходити лише із супроводжуючою людиною. Законодавством передбачено, що супроводжуючий має ту ж саму пільгу, що і інвалід по зору. Але не всі кондуктора це знають і вимагають супроводжуючих оплачувати проїзд. Користуючись нагодою хочу звернутися до перевізників і кондукторів і закликати їх бути більш толерантними до людей з інвалідністю по зору. Зрячі люди мають можливість милуватися природою, сонцем, а люди з проблемами зору не можуть бачити цю красу, а дехто не бачив ніколи, бо вже народився з вадою зору. Треба бути більш милосердними, особливо у наш важкий час. Зрозуміло, що усім нині важко, але інваліди по зору – це найбільш незахищена категорія населення.

– Як живеться людям з інвалідністю по зору в Олександрії?

– Для того, щоб кожен міг зрозуміти як живеться людям з вадами зору, потрібно одягти пов’язку на очі і пройтися по своєму помешканню, а потім із зав’язаними очима вийти на вулицю. Краще це робити з чиєюсь допомогою та під наглядом, аби не отримати травму. Але саме у такий спосіб кожен може зрозуміти чи легко жити незрячій людині. Якщо вдома незрячі люди ще нормально орієнтуються, бо знають де у них що лежить, вони самі себе обслуговують, готують їжу, прибирають, то виходячи за поріг свого помешкання вони наражаються на небезпеку. Тому людині, яка зовсім не бачить, або має поганий зір, все ж безпечніше ходити з супроводжуючим. Адже загрозу здоров’ю та життю інваліду по зору становлять автомобілі, припарковані прямо під під’їздом чи на тротуарах. Людина з поганим зором просто не бачить ці автомобілі і натикається на них. До того ж у нашому місті багато тротуарів у поганому стані з ямами та буграми – це становить небезпеку для людини з вадами зору. Ще однією проблемою для незрячих є рекламні щити, які розміщені на тротуарах, а також така реклама є на центральному ринку. Людина іде на ринок купити необхідні продукти чи речі, а перепонами на її шляху стають рекламні щити, що стоять на асфальті. Якщо зряча людина може їх легко оминути, то для людей з вадами зору такі щити становлять загрозу для здоров’я.

– Що могли би зробити олександрійці, аби поліпшити життя людей з інвалідністю по зору?

– Олександрійці можуть допомогти незрячій людині тим, що допоможуть перейти дорогу чи направлять людину з вадами зору, якщо на її шляху трапилась перешкода. Буває, що інвалід по зору натикається на якусь перешкоду, але не знає з якого боку її обійти, бо не бачить. А люди проходять повз і майже ніхто не звертає уваги на інваліда, який опинився у пастці. Можна бути просто більш уважними до інвалідів по зору і по можливості допомагати їм.

Більш заможні олександрійці, можливо підприємці, могли б матеріально допомогти відремонтувати наше приміщення. Такі небайдужі підприємці вже були, за що ми їм вдячні. Але у нашому приміщенні кілька кімнати і є над чим працювати. Тому, якщо є фінансова можливість нам допомогти – звертайтеся за телефоном: 050-298-84-64.

Катерина Карпенко, Олександрійські новини


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*