Важливо

Ті, хто захищають постулати Конституції: історія одного героя з Кіровоградщини

Наша держава відзначає 25-ту річницю основного правового документа нашої держави — Конституції. Один з її постулатів — територіальну цілісність захищають найкращі сини Світловодщини на сході нашої Батьківщини. Сотні вже демобілізувались з лав Збройних Сил. Один з них Олександр Логвиненко учасник боїв на Дебальцевському виступі. Видання “Світловодськ” розкаже про цього героя.

Олександр призивався по мобілізації у серпні 2014 і був направлений на службу до 57 окремої мотопіхотної бригади. Після інтенсивної підготовки 18 листопада підрозділ Олександра було направлено в зону АТО. Наші воїни розташувались на позиціях біля м. Вуглегірськ Донецької області. Бої в цьому напрямку тривали напружені. Проти наших бійців виступали переважаючі сили ворога. Та кардинально долю бійця змінив бій, що відбувся 6 лютого 2015 року поблизу села Чорнухіно.

Незважаючи на переговори в Мінську незаконні збройні формування напирали, переважаючи силами, марячи створити “котел”. Ворожа артилерія вела безпощадні обстріли, в яких гинуло і мирне населення. Командування прийняло рішення про евакуацію цивільних. З противником було обумовлено припинення вогню і створення “зеленого коридору” для їх евакуації. Для прикриття цієї операції в районні Чорнухіно було виділено бійців групи забезпечення 57-ої окремої мотопіхотної бригади, в якій Олександр служив маскувальником.

Українські воїни почали ставити мінне загородження для прикриття колони. Та раптово, не зважаючи на домовленість про припинення вогню, вороги почали атаку. У напрямку руху колони посунув ворожий танк і піхота, яку важко було порахувати. Наших бійців разом з Сашком було шестеро. Та не зважаючи на це, вони героїчно прийняли бій, розуміючи що за їх спинами йде колона з цивільними серед яких жінки та діти.

Першим вогонь відкрив ворожий танк, пішла в атаку піхота. Українські вояки мужньо дали відсіч та сили були нерівні. Олександр побачив як в його бік розвернула башту ворожа машина. І все — пітьма. Вибух пролунав зовсім поруч. Невдовзі воїн прийшов до тями. Все було як в тумані. Довкола постріли — наші бійці відстрілюючись відходили. Обличчя було в крові, руки він не відчував. І знову пітьма. Коли отямився — його вже несли на ношах — вдалині палав ворожий танк, а біля нього в снігу лежав наш земляк, який прийняв з ним свій останній бій — Віталій Іскандаров — воїн-герой з села Свердлівка.

А далі був госпіталь в Дебальцево, евакуація, інші госпіталі і нудне очікування висновку медичної комісії, яка його остаточно списала, оскільки в тому бою Сашко втратив око. За участь в АТО хлопця нагородили чотирма державними нагородами. Зараз цей життєрадісний юнак проживає у Світловодську. Таких героїв як Олександр Логвиненко в Україні сотні і кожен з них має бути для нас прикладом.

Розмову з Олександром записав молодший лейтенант Коваленко


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*