Важливо

Кіровоградець Олександр Акименко: про успішні медіа та навчання у Стенфордському університеті

Про те, як створювати незалежні та успішні медіа, про необхідність постійного навчання та перспективи українських онлайн-медіа на найближчі роки в інтерв’ю “Європейській обсерваторії журналістики” розповів український підприємець, засновник та директор онлайн-видання “Платформа” Олександр Акименко. Торік він здобув престижну стипендію Knight Journalism Fellowship у Стенфордському університеті, ставши першим за 11 років учасником від України. Із вересня 2015 по червень 2016 року він перебуває у Стенфордському університеті, де має можливість навчатися і переймати досвід впливових дослідників та експертів.

Про це все кіровоградець розповів Редакторському порталу.

Олександре, за умовами програми Knight Journalism Fellowship, її учасник обирає якусь проблему і впродовж року над нею працює. Розкажіть, будь ласка, чим займаєтеся ви і чого хочете досягти за цей рік?

Це тут називається challenge. Кожен, хто подається на програму (а кандидатів дуже багато) обирає собі тему, над якою працюватиме, перебуваючи у Стенфорді, і намагається переконати комітет, що його проблема найактуальніша та найважливіша. У мене вона формулюється як “Вивчення бізнес-моделей онлайн-медіа на ринках, що розвиваються”. Я тричі подавався на цю стипендію, перші два рази подавав інші теми. А на третій раз зрозумів, що треба не придумувати якихось нових проектів, а просто описати свій досвід, написати про те, чим насправді займаюся весь цей час – про проект “Платформа”. А досвід мій полягав у тому, що ми всі ці три роки, поки я подавався на цю стипендію, ми намагалися вижити маленьким медіа, маленьким колективом на дуже непростому ринку без інвестицій.

Відповідно, я описав, як ми намагаємося монетизувати ЗМІ, за що ми беремо гроші в рекламодавців, чи беремо ми гроші у читачів і т.д. Бо в нас як же звикли монетизувати? Продав джинсу – отримав гроші, заплатив журналістам 10 відсотків, а все інше забрав власник чи хтось інший. Я, звичайно, трошки узагальнюю, але цей тренд джинси дуже активно розвивався.

Олександр Акименко: “Щоб стати незалежними, українські медіа мають пройти через елементарні бізнесові помилки”

Можете більш детально розповісти, чим займаєтеся в рамках програми?

Стипендія надає фактично безлімітну свободу користування всіма ресурсами Стенфордського університету. Всі стипендіати, які беруть участь у ній, можуть брати тут будь-які курси, на будь-якому факультеті, у будь-якій організації. Оскільки моя тема стосується менеджменту і бізнесу, то фактично усі курси, які я беру – у бізнес-школі. Стенфордська бізнес-школа – одна з найкращих у світі, тому гріх би був не користуватися такою можливістю. Крім того, є нескінченна кількість подій, що відбувається і при університеті.

Стосовно мого дослідження, то я не маю академічного бекграунду. Але, щоб розвивати ринок, треба почати з себе, трошки зрозуміти процеси, отримати теоретично-практичну базу. Я вирішив не готувати товстезний звіт, який ніхто не використовуватиме, а створити, по суті прецедент. Я маю амбіцію зробити з “Платформи” успішне прибуткове якісне мультиплатформенне медіа, яке може стати прикладом для інших. Живі приклади набагато більше надихають весь ринок, аніж фундаментальні дослідження, особливо у сфері, що міняється щомісяця.

Справді, постійно винаходяться нові бізнес-моделі, нові способи монетизації. В цьому контексті цікаво, як ви загалом оцінюєте перспективи запровадження в Україні онлайн-передплати, мікроплатежів, які зараз дуже популярні в Німеччині та Голландії. Чи є в нас перспектива запровадити щось подібне?

У нас фантастична культура користування чужим безкоштовно. Це, мабуть, пережиток Радянського Союзу, такий наш культурний спадок. Ми завантажуємо чужу музику, чужі фільми й користуємося ними безкоштовно, активно розвиваються торренти. Це все дуже круто, це піднімає культурний рівень людей, але проблема в тому, що ми не платимо тим, кому належать права на ці речі. Відповідно, якщо говорити про платну підписку і мікроплатежі, то вона ж існує не у вакуумі, а у загальній культурі. Якщо люди не звикли платити, то шукатимуть методів не платити.

Однак, я думаю, що вже пора починати. Слідкую за загальним трендом і мені здається, що медіа, принаймні серйозні, якісні медіа, перейдуть на модель передплати. Можливо, не стовідсотково, можливо закриватимуть найбільш цінні розділи, потрібні людям для прийняття рішень. Але всі вони потроху переходитимуть на таку модель, бо хтось повинен платити журналістам зарплату. Якщо рекламодавці цього не роблять (а вони цього майже не роблять), то має робити хтось інший, наприклад, читачі. Тут дуже багато говорять про філантропічну модель, але не знаю, наскільки вона стійка…

Проект “Платформа” використовує різні джерела фінансування. Які з них найефективніші і чи плануєте щось змінювати, додавати?

Мені здається, що сьогодні найефективніші джерела – це спецпроекти, брендований контент і гранти. Банери, звичайно, не приносять стільки грошей, як це раніше було в онлайн-медіа. Тому ми робимо ставку на ці та кілька інших джерел, які збираємося використовувати чи вже мали досвід використовувати, які реально нам допомагають виживати. Виживати – це невипадкове слово. Воно, фактично характеризує всі медіа, які існують в країні, якщо вони не субсидуються.

Ви вжили слово”виживати”. Проте мені траплялася інформація, що “Платформа” вже заробляє. Таке з українськими медіа дуже рідко трапляється.

Не можу назвати це якимось великим заробітком. Виходити в нуль на цьому ринку – вже свято, це дуже складно. При тому, що ми (якщо подивитися на масштаби, на колективи європейських та американських газет чи інших медіа) дуже смішно виглядаємо із нашими дев’ятьма людьми в Києві. Хоча сьогодні дехто вже починає відходити від цієї моделі. Якщо колись, щоб відкрити медіа, треба було найняти 100-200 журналістів, редакторів, менеджерів і розповсюджувачів, то тепер формують маленькі команди.

Тобто ми намагаємося бути конкурентноздатними із дуже маленькою командою. Виходимо в нуль завдяки таланту редакторів і журналістів , вмінням нашої менеджерської команди. Не сказати, що маємо заробітки. Але думаю, що тренд хороший, і є дуже багато ідей для розвитку цього тренду – не по трошки, а в геометричній прогресії . Є багато над чим працювати

У нас на EJO публікувався матеріал студентки УКУ про зустріч із головним редаткором “Платформи” Юрієм Марченком. У нього була цікава теза про те, що “Платформа” – це погане видання і йому є куди рости. Можете окреслити, в якому напрямку “Платформа” хоче рости?

Дивіться, дуже важливо розділяти. Юра казав про редакційну частину. Краще спитати в нього, куди, з редакційної точки зору, він планує рости. Тому що в нас є домовленість про невтручання в редакційну політику.

З моєї точки зору, ми маємо рости фінансово, маємо нарощувати кількість талановитих крутих людей, які працюватимуть в нашій команді. Нарощувати проекти, що приноситимуть нам задоволення, репутацію і гроші…

З приводу якості журналістської, звичайно, ми повинні зростати. Є дуже багато класних тем та методів, які ми не можемо використовувати, оскільки, фактично, є лоукост-виданням. Є речі, якими варто займатися довго, а за це треба платити. Поки що у нас нема можливості фінансувати довгі репортажі, поїздки, розслідування і т.п. Але ми стараємося на тому рівні, на що витрачає ресурсів, робити те, що ми робимо. Поки що вдається. Але, звісно, є куди рости.

Ви працювали у бізнес-тематиці, в економічній журналістиці, але цих тем немає на “Платформі”. Причина в тому, що ви маленький колектив і не можете покрити цих тем. Чи це саме через певне таке бачення проекту?

Це інше бачення. Я працював у Forbes, але мене не можна назвати економічним журналістом, це велике перебільшення. Я трошки працював із бізнесовими темами.

Сенс “Платформи” – в іншому. Це такий inspirational hub про людей, які рухають країну вперед, для людей, які рухають країну вперед. Це видання про натхнення, а не бізнес. Але хтозна, що ми можемо відкрити ще.

Ви виграли чудову стипендію, можете взаємодіяти з провідними науковцями, експертами. “Платформа” дуже заохочує користуватися різноманітними навчальними можливостями. Та, на мою думку, українські журналісти недостатньо навчаються, недостатньо використовують ці можливостей. Як гадаєте, що потрібно, аби це змінити?

Справа в бажанні, в знанні іноземної мови. Потрібна мотивація, щоб розвиватися. У нас дуже часто задоволені своїм дилетантизмом, і це мене вбиває. Люди живуть в якомусь вакуумі, думаючи про себе як про фантастичних професіоналів, які вже все вивчили, знають і можуть цьому навчати.

Мені здається, що треба бути незадоволеним своїм рівнем знань завжди, шукати можливості. Світ настав такий, що ми не можемо перестати вчитися. Тут є стипендія The Stanford Distinguished Careers Institute для успішних лідерів зі всього світу. Їм по 55-60 років, але ці люди приїжджають, сидять в аудиторії зі студентами 19-20 річними. І це цілком нормально. А у нас люди в 55 років уже себе ховають… Треба бути неспокійним, і завжди підвищувати свій рівень.

Після завершення стипендії ви повернетеся в Україну і працюватимете над “Платформою”? Які у вас плани?

Я дуже хочу повернутися. Мені подобається багато речей, які зараз відбуваються в країні, є багато натхнення, росту, змін правил. Хочеться бути корисним і допомагати цим змінам. Ми з дружиною плануємо повернутися і розвивати проекти, що були і з’являться.

Зараз дуже багато людей говорять: поїхати чи залишитися в Україні. Мені здається, це дуже наївний підхід. Тому що світ став таким маленьким, що якщо його сприймати як дім, тобі ніколи не доведеться їхати чи залишатися. Ти постійно будеш і тут, і там, скрізь. Ніколи не доведеться вибирати з цих двох крайнощів. А у нас чомусь звикли “свалить или остаться”.

Якими ви бачите перспективи українських медіа на найближчі роки? Чи є перспективи для розвитку незалежних медіа?

Тяжко говорити про українські медіа, коли найпопулярніший новинний ресурс в країні – це mail.ru. Багато онлайн-медіа загинули цього року. Буквально позаминулого тижня The Insider помер, дуже шкода.

Мені здається, що українським медіа треба, на жаль, пройти базові елементарні помилки, набити шишок у бізнес-історії. Поки вони не пройдуть ці помилки самі, не зрозуміють як насправді треба працювати зі своїми виданнями.

Помилки, зазвичай, коштують дуже дорого, але їх треба пройти. Коли ми досягнемо реального розуміння, що медіа стануть незалежними і впливовими тільки тоді, коли вони стануть незалежними і впливовими по грошах. Неважливо, де вони їх зароблять. Я маю на увазі, не олігархів, що субсидують, а заробляння грошей із таких джерел як електронна передплата, нативна реклама, членство читачів у якомусь клубі, організацію якихось подій тощо.

Якщо ми не зрозуміємо цієї ключової речі, втратимо ті медіа, які у нас зараз є. Тому що гранти не вічні, вони підуть рано чи пізно. Точніше, вони будуть у якомусь масштабі, але серйозне медіа за них не побудуєш. Треба думати економічно, треба повертатися до базових речей, котрі колись були в паперових газетах, а потім в онлайнових газетах втратилися: бізнес-стратегії, бізнес-плани.

Є фантастичні перспективи розвитку. Перебуваючи тут, дивлюся на ті стартапи, що з’являються у медійній сфері – це дуже круто. Віртуальна реальність, індивідуалізовані медіа, та що завгодно… І друге питання після ідеї, яке тут ставлять: як ми на цьому зароблятимемо. Ніхто не думає про те, щоби виходити в нуль, люди хочуть заробляти мільйони доларів. А ми якось дуже простодушно навіть не думаємо про вихід в нуль. Це дуже прості речі, але якщо їх не усвідомити, то не буде ніяких незалежних медіа. Тому що незалежність полягає в фінансовій незалежності. Треба просто брати Excel і фігачити.

Право на фото: Andrew Sherepenko


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*