Воїн 34-го батальйону Дмитро Степаненко (селище Вільшанка Кіровоградської області) за часи служби в зоні проведення АТО, яка досі триває, назбирав чимало історій про важкі і цікаві будні солдатів і війну з сепаратистами. Перша електронна газета продовжує публікувати фронтові історії з життя наших захисників.
Про голодне поповнення
На клапан прибуло поповнення. З собою ні їжі не привезли, ні води. Бліндажів вільних нема, де житимуть невідомо.
Сяк–так по одному, по два розіпхали їх по сусідніх бліндажах.
Кривбас варить вечеряти. Ватаг підходить:
– Треба хлопців погодувати.
– Я собі варю, і вам трохи. На всіх не вистачить.
– А що ж вони їстимуть?
– Хай беруть і варять. Продукти є.
– Ну, давай, хай сьогодні повечеряють, а завтра вже самі готують.
– …
Прийшли воїни, посьорбали суп. Теоретично мала би прозвучати подяка, але вийшло по–іншому:
– А на друге що буде?
Кривбас завис так швидко, що не встиг навіть здивуватися. Зреагував Кузя:
– Бамбулєй по горбу лопатою…
Наш народ ніяк не звикне, що за них давно вже нема кому турбуватися…
Чому “бувалі” солдати не ходять строєм
На базу прибув якийсь новосформований підрозділ. Два десятки молодих ходять кругом строєм, навіть у їдальню, шикуються по сто раз на день.
– А що це вас так затягують? – зацікавився Орлик.
– Та майор у нас такий… зараза.
– Передайте майору, що якщо він постійно поперед строю ходитиме, його дуже швидко снайпер завалить.
Більше строєм не ходили, як обрізало. Мабуть, передали. Не сам же він додумався!