Важливо

86-річного кіровоградця відзначили орденом за боротьбу з тоталітарним режимом

Легендарного кіровоградця Семена Сороку, зв’язкового в УПА, Президент України відзначив орденом “За заслуги” ІІ ступеня – за внесок у боротьбу з тоталітарним режимом. 

86-річний упівець орден отримав сьогодні, 25 грудня, з рук голови Кіровоградської облради Олександра Чорноіваненка перед початком сесії облради.

Семен Сорока. На сторінках його біографії були і арешти, і допити, заслання, ув’язнення та втечі з тих місць, що складали сталінський ГУЛАГ. Та одна з таких втеч була особливою. Семен Сорока пішки майже за сім місяців, здолавши тисячі кілометрів прийшов в Україну з далекої нині республіки Комі, з під міста Інта.

Марш-кидок, що розпочався 4 жовтня 1954 завершився лише в кінці квітня наступного 1955 року. Початком втечі була ідея та тривала підготовча робота. До неї належала не лише заготовка «харчів на дорогу» – сухарів та цукру, але і підкоп з «місця роботи», бо з табору «піти непоміченим було майже неможливо. А от робочим місцем політв’язнів була кам’яновугільна шахта. Штрек, з якого довгі півроку робили підкоп, знаходився на глибині приблизно 70 метрів від поверхні. З урахуванням необхідного вугла, під яким робився вихід на волю копати довелося майже 130 метрів. Копали та «виходили на волю» вшістьох. Але потрапивши, з убогими запасами харчів на поверхню розійшлися різними шляхами. Основна група з п’яти чоловік побігла традиційно на південь, де погоня врахувавши їх логіку дій, на шостий день їх і схопила.

А от теперішній дід Семен, а тоді 27- річний молодий чоловік пішов в практично в протилежному напрямку, чим завдав органам так і нерозв’язаного їм ребусу. Долаючи шлях лісами та перетинаючи тим часом замерзлі чисельні північні ріки та річечки Семен Климович пішов на захід. Орієнтиром потім для пересування на південь слугував напрямок та Котлас, а далі ліси Вологодщини та Смоленщини. От де згодилися і знання з географії та навички перебування у лісі. Йти півроку, не потрапляючи на очі людей, а часом у супроводі очей вовків, що відчували небезпеку та відсутність страху у людини, яку вони зустріли. Потім дідові Семену говорити у бесідах про такі обставини було набагато простіше, ніж все це пережити на яву. Супровід вовків був неодноразовим і щільним. Часом слухаючи це, на думку спадає навіть те, що по суті вовки охороняли добру людину від справжнього людського зла, що чатувало тоді борців за незалежність України на кожному кроці. А крокувати крім вовків по–своєму заважала зима та скромні запаси харчів, що складалися на весь похід лише з десяти кілограмів сухарів та п’яти цукру. Враховуючи, що взимку ягід не поїси, марш-кидок на батьківщину був понад екстремальним.

За смоленськими лісами шлях в Україну Семен Сорока спрямував через ліси Білорусі, що межували з рідною Рівненщиною. Білоруський ліс був вже весняним, і з цього лісу політв’язень вже «вийшов на люди». Через півроку ходьби, в далекій від Комі стороні мало хто міг второпати шукати останнього учасника втечі з шахти ГУЛАГу. В місті Ленінець пан Семен сівши на приміський потяг дістався України та доїхав до міста Сарни. А в рідних місцях про нього вже розпитували гебісти, чи не бачив бува хто його часом. Тому від гріха подалі довелося шукати явки в інших регіонах України, навіть на далекому Донбасі. Крім притулку потрібні були документи та робота. Такі підпільні стежини знову привели Семена Сороку на степову Кіровоградщину, де і ліси були, і теж з загонами УПА, в яких колись ще в 4о-ві роки доводилося бувати.

Черговий арешт був вже в Кіровограді в березні 1956 року. Після чергового перебування в ГУЛАГу Семен Климович осів на помешкання на Кіровоградщині, заочно з певними труднощами, що завжди надзирці йшли за колишніми політв’язнями, здобув вищу освіту. Та за спеціальністю «рідна радянська влада» працювати змоги не дала.

Марш-кидок за всіма військовими канонами у Семена Сороки триває все життя. До нього в більш скромній формі приєдналися потім однодумці та товариші по боротьбі за незалежність. Марш-кидок інших набагато скромніший, бо в ньому не було свисту німецьких та більшовицьких куль, ГУЛАГів та тортур у застінках КДБ. Марш – кидок пана Семена тривав і в навчанні, і в чергових пошуках роботи та вихованні дітей. Життя випробовувало борця за волю України на кожному кроці, але свого домігся Семен Сорока. Навколо нього і нас п’янке повітря свободи та нарешті наші прапори…

Коли Україна стала незалежною Семенові Климовичу Сороці було вже за шістдесят і з чергового підпілля член ОУН вийшов разом Українською Гельсенською Спілкою та в лавах Народного Руху України. Поруч з такими борцями нам молодшим було спокійніше. Поруч перед очима був приклад справжньої боротьби та незламності духу, був справжній живий і нескорений носій ідеї незалежності України. Климович зі свого боку був радий з того, що боровся не дарма і святу ідею підхопили безліч інших рук і сердець. За два – три роки до миті істини, що втілилася в незалежність Семен Сорока першим у місті шив прапори, що нині майорять на кожній раді, та першим вийшов з ним на вулицю здійснивши шок та паніку у місцевих партійних функціонерів.

Зараз, коли дивишся на бадьорого дідуся у мазепинці та військовому френчі з українськими нагородами, ловиш себе зовсім не на крамольній думці, що на тих одностроях не вистачає однієї деталі – зірки Героя України.

Інформація з порталу “ХайВей”


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*