Важливо

Лікар з Кіровоградщини на війні: його зброя – медичне приладдя

Рятувати поранених бійців в екстремальних умовах під кулями в зоні АТО доводиться нині двом олександрійським медикам – 33-річному Юрію Баленку та 28-річному Олександру Осіпову. 9 місяців тому обоє працювали в Олександрійській районній лікарні: Юрій – психіатром, Олександр – анестезіологом. З лютого – мобілізовані. Разом пройшли санперепідготовку, 40 днів освоюючи теорію тактичної медицини в бою. Потім потрапили в АТО. Їхні колеги кажуть, що там лікарям непросто й відпочивати ніколи. Практика – не теорія, тим більше працювати доводиться не в кабінетах, а на блокпостах, в окопах, під постійними обстрілами.

– Навантаження – колосальне й проблем на фронті вистачає, – говорить головний лікар ЦРЛ Валентина Гарагуля. – Війна – особливе випробування для лікарів. Випробування, яке поступово змінює світогляд і подальше життя.

Пересвідчитися в цьому нам вдалося після спілкування з Юрієм Баленком, завідуючим одного з відділень 1-ї медичної роти 17 танкового батальйону.

На запитання, з якими проблемами медики в АТО стикають найчастіше, лікар з сумом говорить, що останнім часом є гостра потреба у медикаментах, так само складно з пальним та ремонтом санітарного транспорту, не вистачає дров для обігріву. І все б нічого, аби підтримували й не забували в державі тих, хто лікує під кулями.

«14 жовтня 2015-го нам на фронт прийшла посилка від Олександрійського медучилища, в якій були необхідні медикаментибаленко та домашні смаколики. Постаралися студенти, велике їм спасибі! Окрім того, мій однокласник допоміг з ремонтом медичного автомобіля. Так і живемо, одночасно виконуючи й санітарну, й медсестринську, й лікарську роботу. Зараз, на щастя, поранених немає. Затишшя. Але це тільки в нас. В інших секторах – все по-іншому і працювати доводиться по-різному. Ми ж знаходимося поблизу Артемівська, Сіверська. На відстані 20 км від лінії фронту. У нас, медиків, тут діє два поняття: є лікарі, є хворі. Наше завдання – якнайшвидше надати пораненим першу медичну допомогу та відправити їх до Артемівської центральної районної лікарні, а вже звідти тяжких гвинтокрилами доставляють у різні військові шпиталі. Свою роботу ми координуємо з тиловим пунктом управління. Відповідно до їхніх вказівок і місце дислокації змінюємо. Поки затишшя, поки й все нормально. А от коли вперше потрапив в АТО, а це сталося в травні цього року, то було набагато складніше й важче. Потрібно було швидко адаптуватися до екстремальних умов роботи. За кілька місяців я повернувся у військову частину, потім отримав короткотермінову відпустку, після якої вдруге направлений в АТО», – розповідає лікар.

Ще дев’ять місяців тому Юрій й гадки не мав, що колись йому таки доведеться йти на фронт і там під автоматним та мінометним вогнем рятувати людське життя, ризикуючи власним. Складність і героїчність цієї праці він відчув пізніше. На фронті ж медик виконував і виконує свій окремий фронт робіт. Його зброя – медичне приладдя, що рятує життя й перемагає смерть. Багато про що Юрій говорити не хоче. Замовчує. Своїми переживаннями не ділиться навіть із дружиною Юлею, яка також лікар і, як і він раніше, працює в Олександрійській ЦРЛ. Але ж це мовчання не означає, що проблем бракує, що вони зникли. Особливо ж на фронті не вистачає перев’язувальних засобів, знеболюючих, кровоспинних. Інколи Юрій купує їх за власний кошт. Але це глобально не вирішує проблему. «Раніше всього було достатньо, а зараз – скрута», – переймається лікар.

Було б добре, аби ми всі разом підтримали хлопців, хоча б найнеобхіднішим – допомогли медикаментами, продуктами чи забезпечили дровами. Ви тільки уявіть собі, як це, не маючи необхідних медпрепаратів, рятувати людині життя, дивитися їй у вічі й переживати разом із нею весь той невимовний біль. Як пояснити пораненому, що навіть коли в нього немає ноги чи руки, він все одно комусь потрібен. Як налаштувати на життя. Медики на фронті лікують не лише тіла бійців, а й їхні душі. І найважче їм, коли не в змозі допомогти. Розуміючи, що біда у нас одна, давайте підтримаємо й допоможемо один одному. Тоді й на нашому рахунку будуть сотні врятованих життів.

Наталія Луценко для Першої електронної газети.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*