Важливо

Про комбата 17-го батальйону: “Якщо Щербину звідси приберуть – це буде вірний сигнал, що нас здали”

Від Дзержинська до окупованої Горлівки – 13 кілометрів. Відстань до передової – всього пару кілометрів. Фактично місто знаходитися між першою і другою лінією фронту. З грудня 2014 року його безпека в зоні відповідальності 17-го батальйону. Нічні артилерійські дуелі, незважаючи на мінські угоди, тут не припинялися. Затишшя настало тільки зараз. Про військові будні комбата 17-го БТрО “Кіровоград” Олександра Щербину розповідається у матеріалі “Української правди”.

“Щербина там щільно окопався”, – шанобливо кажуть у штабі сектора З про комбата 17-го батальйону Олександра Щербину.

“Мужик з крутим характером”, – коротко описують комбата жителі Дзержинська. “Ну, він дуже строгий”, – говорить Ольга Решетилова, волонтер “Повернись живим”. У неї номер Щербини півроку значився – “Хам”. Чому? Комбат не просив допомоги, а на розпитування волонтерів відповідав односкладовими пропозиціями: “Так”, “Ні”, “У мене мало часу, якнайшвидше”.

Зараз Решетілова називає комбата 17-й батальйону Сан Саничем, а його батальйон – зразковим. Жоден з переданих тепловізорів не загублено, не зламано, все обладнання, куплене волонтерами, поставлено на облік і використовується за призначенням.

“Це перший батальйон, який запросив у нас повний список переданого обладнання, щоб перевірити чи все є в наявності”, – пишається волонтер.

Комбат Олександр Щербина (Пікет) – професійний вояка з обвітреним обличчям, подряпаними мозолистими руками, глибоким поглядом. Він частіше мовчить. Але, якщо вже вирішує заговорити, то його історії залишаються в пам’яті надовго. Поговорити з ним про досвід і те, що хвилює комбата, вдалося тільки під час третьої поїздки в Дзержинськ.

“Ми тоді все більше стали наближатися до стандартів НАТО”

Син офіцера Олександр Щербина ще в школі знав, що буде військовим. У 95-му закінчив військове училище. І хоча професію військового тоді навряд чи можна було назвати престижною, у молодого лейтенанта не виникало думок про те, щоб покинути армію. Щербина живе за принципом: “Сказано-зроблено”.

Він починав службу командиром взводу в гарнізоні Полтавської області. Через півроку став командиром роти.

Той час він згадує як постійне навчання і тренування на полігоні.

“Офіцер в мирний час повинен проводити 10-15 занять. На кожне заняття готується план-конспект, який затверджується командиром”, – розповідає Щербина. У різний час кількість дисциплін, які він викладав, доходила до 21.

Читайте також: Комбат 17-го батальйону: Ми всі одна велика сім’я!

Молодим офіцером Щербина потрапив у миротворчий контингент в Боснію і Герцеговину у складі 240-го окремого спеціального батальйону. Два рази брав участь у місіях в Косово. Крім диплома Одеського інституту сухопутних військ, у Щербини – дві іноземні освіти.

Спочатку 2000-х пройшов курс підготовки “International staff officer orientation course” в Голландії.

“Ми тоді все більше стали наближатися до стандартів НАТО. У нас багато відмінностей – у картах, в системі роботи, документах, системі радіообміну. І ось, щоб скоротити цей розрив, нас направили на навчання для того, щоб повернувшись, ми могли готувати офіцерів для іноземних відряджень “, – пояснює комбат.

У нього гарна англійська і прекрасна пам’ять. Він досі може цитувати статті міжнародного законодавства і резолюції ООН і ОБСЄ. Після повернення Олександр Щербина навчав офіцерів. Але в якийсь момент зрозумів, що уперся в стелю. Він хотів і далі займатися імплементацією натівських підходів в армії, мати можливість впроваджувати іноземний досвід. Але система дала задню. Місця в армії для Щербини не знайшлося.

У 2003 році він звільнився з лав української армії, і подав заяву в ОБСЄ. Чотири роки відпрацював спостерігачем у Грузії.

Тоді Росія звинувачувала Грузію в тому, що та на своїй території готує бойовиків. Грузинський уряд запросив міжнародних спостерігачів.

“Ми патрулювали кордон – Інгушську, Дагестанську і Чеченську ділянки на вертольотах, на машинах, пішки. Піднімалися в гори по 6-8 годин, щоб встановити апаратуру для фіксації порушень. Це була серйозна робота на відміну від того, що я бачу тут в Дзержинську з боку ОБСЄ “, – розповідає Щербина.

Паралельно з роботою в ОБСЄ майбутній комбат закінчив філію британського Open University. Після звільнення з ОБСЄ військовий заснував невеликий бізнес в Полтавській області. До початку революції на Майдані він був типовим представником середнього класу, виховував чотирьох дітей.

Коли почалося військове вторгнення на сході країни, Олександр Щербина не дочекався повістки. Прийшов у військкомат в травні 2014-го. Перше призначення – замкомбата 39-го батальйону. У батальйоні він відповідав за навчання і підготовку особового складу. Після трьох тижнів тренувань на полігоні на початку червня батальйон відбув в зону АТО.

Спочатку бійці несли службу на блокпостах другої лінії, а з кінця червня їх відправили на передову в район Донецька.

На той час підрозділ мав на озброєнні в основному легку стрілецьку зброю. Близько 50-ти днів батальйон, у якого не було ні БТР, ні БМП, ні мінометів, знаходився на передній лінії оборони. У той час як по них стріляли з “Градів” і мінометів.

Військові дії набирали оборот. Професійних військових не вистачало. Щербині запропонували очолити 17-й батальйон. До цього батальйон охороняв стратегічні об’єкти в районі Мелітополя.

Батальйон був недоукомплектований добровольцями. У жовтні 17-й батальйон зробив марш-кидок в 700 кілометрів – з Кіровограда під російський кордон в Біловодськ.

Батальйон контролював велику ділянку кордону – Біловодськ, Городище, Красноталівка, район Станиці, Щастя, Вовчеярівка.

Завдання мотопіхотного батальйону – зайняти позиції, окопатися і зміцнитися.

В арсеналі батальйону була своя артилерія – дозволені міномети, “Васильки” 82-калібру, гармати Д-48, (менше ста міліметрів). У листопаді минулого року в Гірському (Луганської області) була загроза прориву. Тоді позиції батальйону знаходилися в чистому полі в 150 км. від штабу.

У мерзлій землі вони рили окопи, зміцнювали позиції, щоб в найкоротші терміни підготуватися до наступу. Ні екскаваторів, ні землерийних машин у батальйону не було. Комбатові Щербині довелося в терміновому порядку вчити бійців роботі з протитанковими засобами.

Якщо у військових йде кілька років підготовки перед тим, як їх допустять до СПГ (протитанкової зброї), то мобілізованих 17-го батальйону вчили ним користуватися прямо на передовій.

Тоді ж у листопаді батальйону довелося зводити ще один опорний пункт в 7-ти кілометрах від кордону з РФ.

Відстань між двома пунктами становило 180 кілометрів. Для військових завдань – це дуже велике “плече”. “Щербина на шпагаті”, – нервово жартували тоді про комбата офіцери.

У переддень Нового року 27 грудня 2014-го 17-й батальйон перекинули з сектора А в сектор С. А вже 1-го січня на нових позиціях почалися бойові дії. Як зустріли новий рік, так його провели.

“У лютому, коли починався Дебальцевський котел, у нас були артобстріли по 12-16 годин. На кожному опорному пункті кожен другий отримав поранення”, – згадує з гіркотою комбат.

У нього в батальйоні два герої посмертно нагороджених – вогнеметників Артем Пойда і офіцер Андрій Ільїн.

Того 21-го січня був настільки масований обстріл. Медики батальйону, ризикуючи життям, евакуювали 20 поранених бійців.

Артем Пойда героїчно загинув, коли до позицій 17-го батальйону наблизилася колона з сепаратистами. Боєць Пойда не розгубився, вистріляв з вогнемета, і вчасно подав сигнал “до бою”.

“Оля, переді мною лежить чотири трупи. Допоможіть їх обміняти на наших хлопців?”, – таким дзвінком у той день розбудив волонтера Ольгу Решетилову комбат Щербина. Тоді волонтери домовилися зі стороною супротивника і поміняли їх загиблих на тіла загиблих при обороні Донецького аеропорту. Такі історії зазвичай залишаються за кадром.

Офіцера Андрія Ільїна розірвало на місці. Батьки героя сумнівалися, що їхній син загинув. “Ну, хоча б шматочок тіла ви можете знайти”, – ридаючи, попросила комбата матір Ільїна. На двох БТРах під прикриттям артилерії бійці висунувся на опорний пункт, де трапилася трагедія. Цю територію вже зайняли сепаратисти. Наші військові під обстрілом знайшли шматок печінки бійця Ільїна. Цей матеріал відправили на ДНК-експертизу.

Тільки після аналізу батьки змогли змиритися з втратою. Вже пізніше влітку комбат приїхав в гості до батьків Ільїна. Вони досі підтримують зв’язок.

Ще одна з історій, яку розповідають про комбата, це те, як він витягнув свого бійця В’ячеслава Перелевка з полону. У лютому на блокпост 17-го батальйону напали сепаратисти – двоє бійців загинули, а Перелевка взяли в полон. Про те, що на блокпост напали, Щербина дізнався на півдорозі на передову. Негайно підключив бійців батальйону “Миротворець”. Вони взяли сепаратистів в кільце, і відбили блокпост. А пораненого Перелевка потягли в Горлівку.

Пікет вийшов на командування сепаратистів і запропонував в обмін на свого бійця двох 200-х сепаратистів. Удвох з медиком на швидкій допомозі він поїхав до Горлівки забирати пораненого солдата.

“Комбат дуже швидко думає. Він з тих людей, які не зволікають в екстремальних ситуаціях”, – розповідає про Пікета начальник штабу 17-го батальйону Тарас Літковець.

Літковець – політолог, історик, старший викладач Східноєвропейського національного університету. Зараз демобілізований і повернувся в рідний університет. Пліч-о-пліч з комбатом Щербиною Літковець прожив 8 місяців.

“Наш батальйон не розбещений увагою волонтерів. Перш за все, тому, що у комбата підхід такий – по максимуму отримувати все від міністерства, якомога активніше підключати службу тилу. А до допомоги волонтерів вдаватися тільки в крайніх випадках. Це важливо, щоб не розбещувати систему МО “, – розповідає Літковець.

“Я – Пікет. Виходжу на вас. Дивіться не пристреліть”

У березні під час запеклих обстрілів Дзержинська комбату довелося проводити ротацію. Бійці, які повинні були демобілізуватися, залишалися на 2-3 тижні, щоб навчити новачків.

Найсміливіших і молодих Щербина визначив у розвідку. Разом з ними він ходив в Горлівку, в тил до ворогів.

“Ми виходили рівно звідти, куди ми стріляємо. По рації попереджав їх: “Я Пікет виходжу на вас, дивіться нас не пристреліть”. Бачили б ви їх здивування. Це важливий виховний момент. Це дає впевненість”, – пояснює Щербина.

У штаті 17-го батальйону 486 бійців, з них 50 осіб підписали контракт. Комбат Щербина мріє створити контрактний батальйон. Йому подобається ростити офіцерів, десяток мобілізованих хлопців він відправив на різні курси. Сам проходить навчання в Національному університеті оборони України.

“За весь період перебування в зоні АТО у батальйону 142 поранених, 11 загиблих. Вижили тільки завдяки начальнику медичної служби. Це дуже складно проводити ротацію під обстрілом. І велика відповідальність ненавчених хлопців виводити на передову”, – говорить замкомбата Шпанко.

Замкомбата Сергій Шпанко до війни працював опером в МВС, характеризує комбата як людину з “військовими мізками”.

“Він спинним мозком відчуває ситуацію. Для нього війна – це не спосіб показати свою силу, а – шахова партія. Він дуже береже особовий склад, і діє по розуму”, – говорить замкомбата.

У Щербини два ордени “Богдана Хмельницького” і “Данила Галицького”.

Але своїми досягненнями він вважає зовсім не це, а те, що батальйон утримав свої позиції.

“У нас дуже складний напрямок. Тут не місце “туристам”. Тут місце професіоналам”, – пояснює Щербина. У його в планах збільшити число контрактників в батальйоні як мінімум удвічі.

Настрої в Дзержинську різні. Тут показують російські канали та канал “ДНР”, у багатьох – родичі по ту лінію фронту. Тут рідко можна зустріти українську символіку.

Жителі, що підтримують Україну, тут у меншості.

Один літній чоловік, який пропрацював півжиття істориком в місцевій школі, з ним знайомимося в магазині, відвівши нас убік, говорить:

“Якщо Щербину звідси приберуть – це буде вірний сигнал, що нас здали”.

І жартома згадує, що до 1938 року Дзержинськ називався Щербинівка, колись хутір врятував від навали татаро-монгольського ярма врятував козак Антон Щербина.

Волонтер Ольга Решетилова вважає, що жителі Дзержинська ще не до кінця усвідомили, що завдяки 17-му батальйону місто не спіткала доля Мар’їнки і Авдіївки.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*