Важливо

Я буду солдатом, як мама: історія 5-річного сина героїчної “Кет”, яка обміняла своє життя на порятунок побратимів

“Коли виросту, стану військовим, як мама”, – заголовок історії 5-річного Тимофія зі Знам’янки. Його мама, Катерина Носкова (“Кет”), віддала своє життя у зоні АТО у серпні 2015-го взамін на порятунок трьох побратимів. Зараз, коли минуло майже два роки, її посмертно нагородили званням “Народний герой України”. Нагороду отримував її син, який мріє стати військовим, як мама.

Історію хлопчика опублікувала журналістка Віолетта Кіртока на сторінці спільноти “Народний герой України” у Facebook.

Катерині Носковій, яка служила зв’язківцем в 17-му батальйоні 57-ї бригади, присвоєно звання «Народний герой України» посмертно. Орден замість загиблої мами вручили її п’ятирічному синові Тимофію.
Катя загинула 16 серпня 2015-го року під окупованою Горлівкою. Її синові тоді було три роки. За порадою психологів бабуся, Катина мама, сказала малюкові, що його мама тепер на зірочці. Дуже часто тепер, виходячи на поріг будинку в Знам’янці, хлопчик піднімає голову в небо і каже: «Я бачу маму!» Зовсім недавно він сам зрозумів, що мама померла. На кладовищі, на могилі Каті, дитина вимовляє: «Коли я виросту, теж стану солдатом».

Photo by Роман Николаев (Roman Nikolayev)

Ніна Іванівна, бабуся, на це відповідає: «Синочку, війна вже тоді закінчиться, не треба буде тобі воювати». «Я все одно буду солдатом», – впевнений Тимофій.

– Спочатку призвали в армію батька Тими, Катиного чоловіка Любомира, – каже Ніна Іванівна. – Він пішов 1 лютого 2015 го року, а 18-го – і дочка. Катя так пояснила мені своє рішення йти воювати: «Я не можу сидіти і чекати, поки постукають в наше вікно і змусять мене борщ ворогам варити». А після візиту до військкомату прийшла вся скуйовджена: «Мама! Я там бачила тридцятирічного чоловіка, який тримав маму за руку і повторював: «Я не хочу йти на війну»! І він же такий не один. На кого тоді сподіватися?»

Дочка просила мене:« Ти повинна підтримати мій вибір ». А як же Тимоша? Він же маленький? – питала її я. «Він виросте і зрозуміє мене!» – відповідала Катя. Хіба я могла її втримати?

За два тижні до загибелі Катя була вдома. Їдучи, несподівано сказала мені: «Прости за всі образи. Якщо зі мною щось трапиться, нехай Тіма залишається з тобою» … Зять, відслуживши рік, півроку побув удома і знову пішов в армію – підписав контракт на три роки. Він дзвонить кожен день, ми постійно з ним говоримо, він піклується про Тимошу в міру сил. Навчив його захищати себе в дитячому саду. Коли онукові було півтора року, його всі кривдили. Папа навчив його давати здачу. І зараз тільки спробуй Тимошу вдарити! Служив в армії і мій старший онук – син старшої Катиной сестри…

На новій позиції Катя потрапила під обстріл. І без роздумів рвонула витягувати з-під розривів поранених. Надала допомогу і винесла в безпечне місце трьох бійців. І знову побігла туди, де залишалися постраждалі побратими. Чи недобігла …

– Нам життя не вистачить вимолити прощення у батьків і дітей загиблих за те, що не вберегли їх, – каже командир 17-го батальйону 57-ї бригади Олександр Щербина.

За свій вчинок Катя Носкова була удостоєна недержавної нагороди «Народний герой України». На церемонію нагородження, яка пройшла 9 червня в Кропивницькому, Ніна Іванівна привезла і Тимофія. Прямо на сцені вручав ордени Володимир Голоднюк, що втратив сина в лютому 2014-го року на вулиці Інститутській в Києві, опустився перед малюком на коліно і пришпилив нагороду мами до вишиванки її сина.


Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*