24 листопада 2016 року в обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «Голод: кара за спротив» в рамках відзначення Дня пам’яті жертв голодоморів в Україні.
Вшанування на державному рівні пам’яті тих хто загинув, від злочинних, добре спланованих і зорганізованих дій Радянської влади в 1932-1933 роках, це та невеличка данина того, що можуть дати сучасні українці попередньому поколінню, яке жило в 30-ті роки минулого століття. Свічка пам’яті, яка горить на підвіконнях осель, це той знак, що незважаючи на катастрофічні жертви, які понесла українська нація, завдання які ставила перед собою злочинна окупаційна влада, їй виконати так і не вдалося. Не вийшло, не склалося в них…
Не змогли вони перервати той генетичний код українства, знищуючи в зародку основи української нації, а саме українське село та інтелігенцію. В головах керівництва більшовицької держави виник план по знищенню покоління українців, яке пережило події 1917-1921 років, українців які бачили, а то й приймали участь самі у національно-визвольній боротьбі за незалежність України в армії української народної республіки під командуванням Симона Петлюри, чи в загонах десятків і сотень отаманів по всій території України, людей які мали родичів, знайомих – учасників тих подій, чи просто жили в той час. Метою тоталітарного режиму, який існував на території України, було безумовно знищення українського селянства, як колиски української нації, перервати генетичний зв’язок поколінь між українцями і виростити та виховати оту безлику, безнаціональну спільноту під назвою «радянський народ». Засобом для виконання свого людиноненависницького плану у більшовиків стали не кулі, та тюрми, не економічна та гуманітарна політика, а просте позбавлення населення бунтівної України продуктів харчування. Під виглядом хлібозаготівель у селян забирали все, що можна було їсти. Щоб населення голодуючих регіонів не могло виїхати, чи покинути населений пункт в інший спосіб їх просто оточувала військами, які не дозволяли це зробити. Люди помирали в страхітливих муках, на найродючіших землях світу фіксувалися факти людоїдства.
Помаранчева революція 2004 року, революція Гідності 2013-2014 років показали всьому світу та й українцям зокрема, що генетичний зв’язок поколінь, свідомість українства тоталітарному більшовицькому режиму перервати і зруйнувати не вдалося.
Мета експозиції «Голод: кара за спротив» полягає в тому, щоб на основі об’єктивної інформації нагадати суспільству про жахливі сторінки історії української нації та продемонструвати людиноненависницьку сутність більшовизму.
Унікальними експонатами виставки є також пам’ятні монети номіналом 5 гривен із серії «Голодомор – геноцид українського народу» (2008), створені до 75-ї річниці Голодомору 1932-1933 років в Україні.
Частину експозиції також складають ілюстративні матеріали, що висвітлюють хронологію подій, засоби та наслідки боротьби радянського режиму проти українського селянства.
Художній елемент експозиції складають твори кропивницьких професійних художників, членів Національної Спілки художників України, які продемонстрували активну громадянську позицію та небайдуже ставлення до історії, відобразивши жахливі наслідки голодомору 1932-1933 років. Серед таких патріотів – Микола Бондаренко (1914-1999) – автор цілої серії робіт національно-патріотичного спрямування. У своїй невеликій за розміром роботі з лаконічною назвою «Зима 1933-го» (1993) художник зумів передати величезні масштаби трагедії українського народу, що став жертвою штучно влаштованого геноциду. Вражає своїм драматизмом і картина самобутнього кропивницького художника Фелікса Полонського (1941) з красномовною назвою «Безвихідь» (2008), яка до болі реалістично передає безвихідь людей, приречених на мученицьку смерть. Не можуть залишити байдужим вимучені голодом фігури жінки і хлопчика, застиглих в очікуванні смерті, як порятунку від нелюдських страждань. Робота Андрія Надєждіна (1963) «Втрачений рай. Чорна пасхалія» (2006) та Михайла Надєждіна (1935) «Реквієм» (1967). В них – пам’ять про загиблих та застереження живим.
