“У формі військового я відчуваю себе відповідальність. Перед собою і перед державою”, – студент 2 курсу коледжу, який вирішив навчитись обороняти державу без офіційного призову, за власним бажанням. Таких як він у його коледжі – близько півсотні. Вони – ще діти, але вже впевнені, що потрібні своїй країні.
У листопаді минулого року стартувала програма, у рамках якої ветерани спецназу Кіровоградського гарнізону почали проводити військово-патріотичне виховання незайнятої молоді.
“Зараз цією ініціативою зацікавився машинобудівний технікум і ВПТУ №4”, – розповідає ініціатор проекту, підполковник запасу, представник ЦК ТСО у Кіровоградській області Сергій Шишкін.
Студенти Машинобудівного коледжу уже пройшли 48-годинну вогневу підготовку по курсу виживання: основи медицини, топографія, загальновійськова тактика бою. Після теоретичного вишколу, учасники курсу виїжджають на практичні заняття на відкритий полігон.
“Це їм потрібно, щоб бути готовими захищати Батьківщину,” – додає Сергій Шишкін.
Це уже друга група студентів машинобудівельного коледжу, яка проходить підготовку в рамках проекту. Перший виїзд “на вогонь” був цієї весни. Це практичне заняття організатори приурочили Дню захисника України, який відзначатиметься 14 жовтня.
Із групи, яка проходила підготовку минулого року, лишилось двоє юнаків. Вони прийшли в проект за покликом свого серця і йтимуть за зовом військової форми, доки це буде потрібно їх країні.
Костя Донцов із Олександрійського району – студент 4 випускного курсу спеціальності комп’ютерних технологій. Вирішив пов’язати своє життя з військовою справою задовго до початку бойових дій на сході України.
“Мене приваблює це все: техніка, зброя, порядок. Навчання дається не тяжко, бо мені дуже подобається військова справа”, – каже юнак.
Найкориснішим із усього курсу вважає медичну підготовку, адже розбирати зброю хлопець навчився на перших курсах, а збирати магазин уміє зі школи. Відразу після технікуму Костя планує підписати контракт на службу. Куди саме хоче піти хлопець ще не знає – це вирішить доля. Головне, що він буде корисним своїй державі.
Віктор Біліченко приїхав до Кіровограда з Новоархангельського району, щоб здобути освіту економіста. Зараз хлопець навчається на другому курсі. Ще минулого року юнак поставив своїм чоловічим обов’язком навчитись володіти зброєю. Щойно він почув про існування програми, скористався нагодою і з того часу не пропустив жодного заняття військово-патріотичного вишколу. З першого ж практичного заняття – почав показувати чудові результати: поодинокими вистрілами хлопець потрапив 10-ма вистрілами з 10 можливих. На заняття Віктор принципово одягає військову форму, щоб навіть зовнішнім виглядом відповідати своїй справі. Каже, що у камуфляжі почувається зовсім іншою людиною: “Почуваюсь сміливішим, впевненішим. Відчуваю себе військовим, відповідальним за те, що роблю”.
Юнак впевнено стверджує, що після коледжу піде до армії, щоб виконувати свій обов’язок перед країною.
А от кіровоградець Максим Чайковський приїхав на полігон вперше і вперше взяв до рук справжню зброю. Раніше йому доводилось стріляти лише з пневматики. Із першого ж разу юнак має у загальному заліку 12 влучних вистрілів: 8 одиночних і 4 автоматичному режимі.
“Навіть хочу тепер в армію, – каже Максим, згадуючи пройдене в рамках програми, – У програмі я навчився того, що треба діяти швидко та ефективно. Тепер я зможу без страху взяти до рук автомат, якщо це буде потрібно. Я зможу захистити себе, своїх рідних, свою країну”.
Окрім чоловіків у добровольці записалась і студентка Ірина. Спочатку, каже, злякалась, але згодом зібралася з силами і показала хороший результат. Досвідчені військові відзначили старанність дівчини. Саме вона найчіткіше виконувала вказівки тренерів і займала правильні позиції під час стрільби. Тож тендітна Іринка утерла носа впевненим і сильним хлопцям.
Дівчина каже, що буде продовжувати навчання далі й ще обов’язково поїде на полігон, щоб покращити свій результат.
Студенти кажуть, що знання, отримані у програмі обов’язково стануть в нагоді. Хоча сподіваються, що використовувати навички у війні не доведеться. “Навчання у програмі допомогли стати сміливішими. Стали серйозніше ставитись до подій в Україні”, – як один кажуть студенти.
Це молоде покоління не має дипломів, роботи. Їх родина – це ще не дружина і діти, це мама і тато, молодша сестра. Але це покоління, у яких в очах палає відповідальність за свою землю. У їх жилах тече кров українських патріотів. Вони впевнені, що їх доля і спокій земляків залежить від них. І саме вони готові кинутись до зброї щойно покличе обов’язок. Хто знає, можливо, післязавтра Перша електронна газета уже писатиме про подвиги цих юних героїв. Сподіваємось, що місце їх героїзму знайдеться все ж під мирним небом.
Більше фото тут.
Ольга Ткаченко, Перша електронна газета. Фото автора