Важливо

Російсько – Сирійська війна. Наслідки для України

Про виступи/переговори під час Генеральної асамблеї ООН 28-29 вересня написано багато. Сьогодні ми спостерігаємо конкретні дії, що стали наслідками тих переговорів. Відразу по зустрічі, 29 вересня США заявили про те, що нададуть Україні системи контрбатарейної боротьби дальнього радіусу дії на 20 млн. долл. Саме у той день, коли у Мінську домовилися про відведення від лінії розмежування танків та озброєння калібром до 100 мм…

На наступний день Рада Федерації РФ надала дозвіл на використання Збройних сил Росії за кордоном. Начебто, Башар Асад офіційним листом звернувся до Росії по допомогу. Начебто, до цього російських військових у Асада не було. Авіаудари по позиціям «екстремістів» розпочалися того ж дня, однак виявилося, що учасники конфлікту мають глибокі розбіжності у дефініції «екстремізму». Росія бомбардувала позиції та об’єкти «Свободної армії Сирії» та повстанців, що їх підтримує США (на запропонованій карті видно, що саме повстанці, а не ІДІЛ контролюють міста Хомс, Хама та Ідіб).

2000px-syria1

Отже, якщо домовленості по Сирії і були, то сторони жодним чином не трактують їх як партнери, а, скоріше, як суперники. Або жодних результатів з Путіним досягнуто не було. Ні до, ні під час Генасамблеї ООН. США наполягають, що Асад має піти (він переступив усі можливі червоні лінії в управлінні власним народом: тортури, голод, хімічні атаки, коврові бомбардування), Росія – що саме Асад є єдиним легітимним керівником у Сирії.

Штати в особі Держсекретаря Джона Кері попередили, що у випадку односторонніх дій Росії в Сирії, саме Росія може стати черговою мішенню ІДІЛ , і «почнуть падати російські літаки». Штати чесно сказали, що 65 млн. сунітів між Багдадом і кордоном з Турцією ніколи не приймуть Асада, який перетворив війну у кривавий міжконфесійний конфлікт. Штати також знають, що основна частина мусульман Росії – це саме суніти і сподівалися, що цей фактор стримає Путіна.

Не стримав. Російська авіація завдала ударів. Насамперед, по перспективам мирного врегулювання в Сирії, у другу чергу – по іміджу США. Перший фактор збільшує ціни на нафту та кількість біженців до Європи, другий – підвищує самооцінку імперської моделі «рускага міра».

Про що ще говорили Путін та Обама на Генасамблеї? Кері каже, що питанням №1 була саме Україна. Американський Президент шукав точок дотику з Росією з імплементації Мінських угод, як єдиного плану, що є на його столі щодо України. Те, що цей план єдиний – не проблема Обами. Ці домовленості мали шанс бути обговореними 2 жовтня в Парижі, на зустрічі Міністрів закордонних справ країн норманської четвірки. Але Росія почала власну гру в Сирії.

В офіційній риториці Вашингтон дає зрозуміти, що він чітко розділяє питання України та Сирії. І що Україна ніколи не була розмінною монетою для домовленостей по Сирії. Проте Росія своїми діями силою розсуває рамки перемовин з нею. Кров’ю своїх солдат. Вона-таки домоглася, що наразі фокус уваги змістився від «тільки Україна-Крим» до «Сирія-біженці-Україна-Донбас».

Путін подвоїв ставку. Він примусив говорити з ним не тільки про Україну. Він вкотре взяв на озброєння західний жупел боротьби з ісламським тероризмом та почав власну ризиковану гру. Тактично у цьому він виграв.

Вітчизняним політикам час усвідомити, що «україноцентрична» політика щодо Росії добігла кінця. Разом з цим, Росія вкотре довела, що розглядає демократичні цінності лише як декорацію без змісту. Вона в них не вірить. Вона визнає лише аргументи сили. Грає не за правилами, використовуючи чужі правила проти їх же авторів, і не усвідомлює, що цим виказує власну слабкість. Зрештою, Путін ще раз довів, що, принципово, він – недоговірний суб’єкт.

Що все це означає для України? В України з’явився реальний шанс вислизнути з мінської удавки невигідних для нас умов. Тягнути час, підтверджуючи недоговороздатність Москви, здійснювати реформи і розбудовувати армію. Розказувати про нелегітимність оголошених на 18 жовтня та 1 листопада виборів в ЛДНР . Ні за яких обставин і ні під яким соусом «особливого Закону України» не погоджуватись на проведення виборів на підконтрольному Кремлю Донбасі. Довести, що Мінськ не працює саме через позицію Росії. Не вносити особливий статус «самоврядування» Донбасу до Конституції України.

Об’єктивно, ми не можемо грати у глобальну ігру. Чи не час перестати бути пішаком принаймні на своїй території?

Володимир Полевий, Керівник Інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*