Важливо

Фатальні дати у житті Василя Стуса (До річниці смерті поета)

4 вересня 2015 року виповнюється 30 років з дня смерті Василя Стуса. Для Кіровоградщини постать В. Стуса є визначальною не лише з огляду на його здобутки у творчості та боротьбі з комуністичним режимом, – саме в нашій області, в Таужнянській школі Гайворонського району, він працював після отримання освіти у Донецьку (тоді – м. Сталіно).

Дата 4 вересня – це не лише річниця загибелі українського поета-дисидента, справжнього патріота і правозахисника. Адже саме в цей день півсторіччя тому, під час прем’єрного показу картини Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна», Василь Стус виступив із переліком прізвищ політв’язнів комуністичного режиму. Цей виступ кардинально змінив усе подальше життя поета. Саме з цього дня Василь Стус став «особливо небезпечним» для російської комуністичної імперії, яка маскувалася назвою СРСР. Стус, разом з іншими правозахисниками, справді підривав комуністичний тоталітарний режим, який лицемірно називався радянською владою. І ця імперія таки впала, вичерпавши свої економічні можливості, не витримавши військового протистояння з Заходом, зазнавши ідеологічного краху.

Після виступу в кінотеатрі Василя виключили з аспірантури, почали чинити прихований опір видавництву його поетичних збірок тощо. 12 січня 1972 року поета вперше заарештували, а потім і засудили до п’яти років ув’язнення та трьох років заслання. «У наш час уже рідко хто потрапляв у політичні табори «нізащо». Це були активні люди, які звільнившись, могли повстати знову. Тому влада пильно стежила за кожним, визначала значущість особи, її потенційні можливості – і відповідно до неї ставилася. Це була свого роду експертиза: вивчали тенденцію розвитку (чи занепаду) тієї чи тієї особи і вживали превентивних заходів, щоб з неї не виросло більшої для держави небезпеки», – згадує Семен Глузман. Але в тому ж таки 1972році, перебуваючи в камері попереднього ув’язнення Київського КДБ, Василь Стус створює свою четверту книгу — «Час творчості / Dichtenszeit», складену з оригінальних віршів та перекладів Ґете. Авторські твори цієї збірки стали основою майбутньої книги всього життя Стуса — «Палімпсести».

Поет відбував покарання в таборах Мордовії та Магаданській області. Вдруге Василь Стус був заарештований 14 травня 1980 року під час «олімпійського набору» до Москви і Києва – суспільство «очищали» від небажаних елементів, у тому числі і від решти дисидентів, які гуртувалися в Гельсінкських групах. Про свою готовність вступити до Української Гельсінської Групи, попри дещо критичне до неї ставлення (у числі її членства були українці і євреї, віруючі різних конфесій і атеїсти, націоналісти й націонал-комуністи, соціал-демократи, анархісти тощо), Стус неодноразово писав із заслання, починаючи з жовтня 1977 року. Однак його прізвище кияни обачно не ставили під документами Групи. Та коли Стус у серпні 1979 року повернувся до Києва, то втримати його вже не міг ніхто:

«Психологічно я розумів, що тюремна брама вже відкрилася для мене, що днями вона зачиниться за мною – і зачиниться надовго. Але що я мав робити? За кордон українців не випускають, та й не дуже кортіло – за той кордон: бо хто ж тут, на Великій Україні, стане горлом обурення і протесту? Це вже доля, а долі не обирають. Отож її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.

…Але голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину». (З «таборового зошита», запис 6. // В.Стус. Твори в 6 т. 9 кн. – Том 4. – Львів: Просвіта, 1994. – С. 493).

З листопада 1980р. поет відбував покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с. Кучино Чусовського району Пермської області. Згодом, в листопаді 1980 року, зі стандартним вироком – 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання та з «почесним титулом» «особливо небезпечний рецидивіст» Василь Стус прибув у Кучино. Тут його пильнували особливо ретельно. З Уралу поетові вдалося відіслати в листах до дружини лише кілька віршів. Але найбільш жорстко Василя Стуса почали «пресувати» з 1983 року. Протягом 1980— 1985 років Василь Стус написав останню збірку віршів «Птах душі».

4 вересня 1985 року він не відгукнувся з камери до побратимів-ув’язнених. Серцевий напад чи удар нарами по голові? Відповідь про загибель Василя Стуса знають лише виконавці. Деякі з них невипадково скоро померли. Знають замовники, і деякі з них досі живі. Але вони у злочині не зізнаються. Поховали Стуса в безіменній могилі на табірному цвинтарі. Чотири роки потому, 19 листопада 1989 pоку, прах поета-дисидента був перевезений до Києва і перепохований на Байковому цвинтарі.

Як бачимо, справжньому борцеві за волю ніколи не ставали й не стануть на заваді грати будь-якого режиму. Тоталітарне минуле, репресії над українською інтелігенцією, змішування людей до «однорідної сірої маси» без ознак мислення – чи не є це причинами кривавого сьогодення? Маємо безліч прикладів історії, які ілюструють життя нашого народу за різних режимів. Ми пережили режим «совєцький». Подолали режим Януковича. Та знову, з підсиленою потужністю, антиукраїнські сили розбурхали хвилю політичних арештів борців за Україну. І ці сили – представники чинної влади. Розгортають полювання на патріотів ті, що завдяки гіперпатріотичній Революції гідности прийшли до влади. Ті, хто під маскою «реформаторів» і «провідників до Європи» чинять розправу над людьми, які виступають проти корупції і торгівлі територіями нашої держави.

Згадуючи Василя Стуса в такий нелегкий для України момент, ми не лише вшановуємо його пам’ять як невинно загиблого у лабетах московітів. Ми нагадуємо українському народові, нагадуємо самі собі, що узурпація влади чинним президентом та його поплічниками є нічим іншим, як новий, цинічний і жорстокий режим. Режим, побудований, як би це не було абсурдно, на смертях найкращих синів України. Нині настав дуже відповідальний час для українського суспільства: або й надалі слухати брехні нелюстрованих досі корупціонерів і злочинців, цим самим штовхаючи себе на небезпеку більш масштабних політичних репресій в найближчому майбутньому, або зі знаменом правди і власної гідности боротися за Україну до останнього.

Вибір лишається за нами. Слава Україні!

Олена Мазур, керівник відділу Національної пам’яті Кіровоградської обласної організації ВО «Свобода»


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*