Важливо

Долинська. Забуте місто біля недобудованого комбінату

Місто Долинська в Кіровоградській області могло би по праву називатися вітриною української безгосподарності. Звичайно, наша країна майже цілком складається з історій про те, як десь щось розпиляли на металобрухт, але розміри державної дурості у Долинській вражають уяву навіть досвідченого дослідника. Тут, в географічному центрі України, знаходиться наймасштабніший за всю історію нашої країни довгобуд – Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд (ГЗКОР), який держава не може добудувати вже 30 років. Про це йдеться в матеріалі Дениса Казанського для Четвертої влади.

долинська

Будівництво ГЗКОРу почалося в 1985 році. Радянський уряд прийняв рішення будувати промисловий гігант недалеко від Кривого Рогу, де є великі запаси окислених руд – відходів місцевих ГЗК. Існуючі в Україні підприємства їх переробляти не можуть і Криворізький ГЗКОР спеціально планувався для переробки такої сировини. На той час це було передова технологія.

ГЗКОР

Сам Кривий Ріг до того часу вже був перевантажений важкою індустрією, тому будувати новий комбінат вирішили по сусідству – у Долинській. Невеликому, сонному містечку з населенням 20 000 чоловік, більше схожому на село. За задумом будівництво мало перетворити Долинську на великий промисловий центр.

Недобудований комбінат – свого роду українська Вавилонська вежа. Оскільки ГЗКОР стали будувати вже при занепеді СРСР, коли радянська економіка стагнувала, Союз вже не міг потягнути таку будівництво самотужки. Не вистачало коштів. Тому до будівництва були також залучені інші соцкраїни – НДР, Чехословаччина, Болгарія та Румунія. Передбачалося, що СРСР після будівлі ГЗКОРу буде розплачуватися з сусідами його продукцією – протягом десяти років поставляти учасникам будівництва окатиші. Але жоден окатиш на ГЗКОРі так і не був проведений. У 1993 році будівництво було заморожено і готовий на 70% комбінат так і залишився стирчати в степу мертвої брилою, грізний силует якої видно за багато кілометрів навколо.

ГЗКОР 2

З тих пір комбінат як би існує і як би немає. На ньому досі працює колектив у 700 осіб. Територія охороняється, а на підтримку довгобуду з бюджету щороку виділяється 40 мільйонів гривень (у нинішньому році бюджет урізаний до 27 млн). Кожен український уряд обіцяв добудувати об’єкт, але кожного разу обіцянки залишалися порожніми словами.

Не будь у проекті іноземної участі, недобудований ГЗКОР напевно поховали б і рознесли по цеглинах ще в 90-х, і до теперішнього часу ми взагалі не згадали б про нього. Але казус полягає в тому, що дві держави починали будувати комбінат разом з СРСР, досі заявляють права на свої частки і вимагають компенсацій. Румунія і Словаччина вимагають від України або добудувати комбінат і компенсувати їм витрати продукцією, або оплатити витрачені зусилля грошима. Причому, перша вимагає 1000000000 доларів. Україна займає при цьому дивну позицію – ні миру ні війни. За 24 роки незалежності будівництво ГЗКОРу практично не просунулося, він так і залишився законсервованим довгобудом без виразних перспектив, і лише претензії західних партнерів та їх контроль на об’єкті врятували його від розграбування і знищення.

IMG_0971 [1]

Історії ГЗКОРу вистачить на телесеріал. У 90-х роках, після того, як стало ясно, що Україна не може добудувати комбінат, німці і болгари взагалі відмовилися від участі в проекті. Після приєднання НДР до ФРН об’єднана Німеччина розсудливо вирішила не морочити собі голову розбірками з Україною і зосередилася на внутрішніх проблемах. У 1994 році німецьких фахівців в один момент евакуювали з Долинської, де вони залишили на радість аборигенам готові будинки з меблями і посудом і повернулися додому. Чехословаччина розпалася на дві держави, після чого всі права на довгобуд перейшли до Словаччини.

Частка України в комбінаті становить 56%. Румунії – 28%. Словаччині – 15. До моменту зупинки будівництва в ГЗКОР вже було вкладено близько 1,6 млрд доларів. Для добудови необхідно ще близько 1,5 млрд. З кожним роком ця сума збільшується, оскільки конструкції іржавіють і старіють, стройка потроху розкрадається, а саме виробництво до моменту завершення його будівництва може просто морально застаріти.

IMG_0946 [1]

Відмова від будівництва, зрозуміло, не вирішує проблему – з інвесторами все одно доведеться розраховуватися. Тому набагато вигідніше для України добудувати ГЗКОР, чим остаточно кинути будівництво. За планом запуск такого гіганта зможе дати Кіровоградської області близько 10 тисяч робочих місць і близько 1 мільярда податків на рік. Об’єкти такого рівня в незалежній Україні в експлуатацію ще не вводилися і запуск комбінату міг би радикально змінити економічну ситуацію в депресивній Кіровоградської області. Неодноразово цікавилися комбінатом і інвестори, які ще в середині 2000-х висловлювали готовність добудувати і запустити комбінат. Але українські чиновники щоразу під різними приводами зривали приватизацію і в підсумку Україна так досі і не отримала ні податків, ні робочих місць. Фахівці переконані, що через кілька років добудовувати заморожений гігант не буде взагалі ніякого сенсу. ГЗКОР ось-ось стане символом самого грандіозного українського провалу за всю історію незалежності, якщо терміново не почати заходи щодо порятунку об’єкта.

Місто Долинська, де розташований комбінат, найдивніше місто України. Його одночасно можна назвати і депресивною дірою, і містом з великими перспективами. Долинська – такий же довгобуд, як і сам ГЗКОР. З 1980-х років тут стоїть побудована для працівників комбінату інфраструктура, яка, як і сам завод, знаходиться на консервації і поступово занепадає. У майбутньому все це може перетворитися або в кошмарний постапокаліптичний пейзаж, або в цілком успішним містом з населенням 50-70 тисяч чоловік.

IMG_0911 [1]

Наприкінці 80-х словаками, німцями, румунами та болгарами в місті був побудований цілий мікрорайон для робітників ГЗКОРу.Більшість багатоповерхівок так і не були заселені. До початку 90-х в них вже була встановлена ​​сантехніка, але в наступні «лихі роки» населення неабияк почистило порожні квартири, дослідивши їх на предмет металевих радіаторів і труб, і нові мікрорайони поступово перетворилися в картинку з «Фоллаута».

IMG_0912 [1]

IMG_0913 [1]

IMG_0915 [1]

З Кіровограда в Долинську автобус ходить всього один раз в день. Це жахливого вигляду старий ЛАЗ, в дорозі розвалюється на частини. Відстань у 70 кілометрів він долає за півтори години. Щоб побачити українську «Вавилонську вежу» своїми очима, довелося здійснити цю довгу і не дуже приємну подорож в місто, яке могло би бути одним з головних промислових центрів України, але поки що є ведмежим кутом і глушиною, де панує безробіття та бідність.

долинська 2

Законсервовані будинку сьогодні являють собою сумне видовище. Сірі потемнілі фасади, забиті під’їзди, заварені гратами вікна, колючий дріт на балконах, вибиті хуліганами скла. Місцями таке відчуття, ніби опинився в Прип’яті. Дев’ятиповерхові будівлі так і не дочекалися господарів.

IMG_0926 [1]

IMG_0922 [1]

долинська 3

Враховуючи, що вдома будувалися не за радянськими технологіями, а за чеськими та румунським проектам, квартири в них сплановані набагато краще, ніж в радянських «хрущобах» і «брежневках». Чеські багатоповерхівки при цьому цінуються вище румунських.

IMG_0931 [1]

За цій багатоповерхівці відразу видно, що вона будувалася не по радянським проектом. В інших радянських містах такі будинки не зустрінеш. Здається, ніби цей знімок зроблений десь у Східній Європі, яка тепер ЄС. Цей будинок законсервований і стоїть порожній і запорошений. Заселений в ньому тільки один під’їзд, де донині живуть словацькі фахівці, які не дають українським чиновникам остаточно розграбувати і поховати ГЗКОР. За довгі роки життя у Долинській вони обзавелися місцевими дружинами і дітьми і практично зріднилися з місцевим населенням.

долинська 4

Цікаво, що інший точно такий же чеський будинок, заселений нинішніми співробітниками комбінату візуально нагадує звичайну радянську багатоповерхівку. Виною тому засклені балкони-будки, спотворюють фасад – вірна прикмета будь-якого пострадянського міста.

IMG_0975 [1]

Наприкінці 80-х на будівництві комбінату одночасно працювало близько 15000 іноземців. Це було небачене видовище для провінційного містечка в Радянському Союзі. Долинська на деякий час стала центром фарцовки, тут пробивалися перші паростки українського капіталізму. Кіровоградська глушина була схожа на закордон. Сьогодні колишні тимчасові споруди, в яких жили німецькі та чехословацькі робітники, зруйновані і покинуті. Місцеве населення розтягає їх на будматеріали. Дещо рознесли до фундаментів.

IMG_0953 [1]

IMG_0957 [1]

Недобудованими залишаються лікарня та дитячий садок, який поступово руйнується. Враховуючи підвішений стан ГЗКОРу, сьогодні абсолютно не зрозуміло, що робити з усім цим господарством. З одного боку всі ці порожні квартири можна було б віддати переселенцям із зони АТО хоча б на час. З іншого боку – вони можуть терміново знадобитися, якщо станеться диво і на комбінат все ж прийде інвестор, який зважиться його добудувати. До слова, ті самі десять тисяч робочих рук для ГЗКОРу можна набрати якраз з переселенців, серед яких багато людей з досвідом роботи на промислових підприємствах. Але через колосальну безгосподарності і непрофесіоналізму чиновників складається просто абсурдна ситуація. З одного боку є біженці, які потребують житла. З іншого – є цілий пустує мікрорайон з пристойними квартирами. З третього – є потенційні робочі місця. Але при цьому в один пазл все це не складається! Управлінці не в змозі вирішити цю задачу.

IMG_0941 [1]

Колишній співробітник ГЗКОРу Едуард Горевий, який пропрацював на комбінаті з 1999 по 2010 рік на посаді заступника директора з економіки, пам’ятає майже всю сумну епопею з його добудовою. Перейти в Долинську на роботу з Кривого Рогу, де Горевий працював на Північному ГЗК, колишній директор погодився після того, як в 1999 році прем’єр Валерій Пустовойтенко пообіцяв виділити 300 млн з бюджету на добудову об’єкту. Тоді цього було майже достатньо, щоб добудувати ГЗКОР. Але грошей у бюджеті, природно, в кінці кінців не знайшлося.

– ГЗКОР – прокляте місце. Всі, хто починав обіцяти його добудувати, потім дуже швидко йшли у відставку. З Пустовойтенко так і вийшло. Через чотири місяці його зняли, і гроші так і не прийшли – розповідає Горевий.

На його пам’яті комбінат всерйоз намагалися продати також в середині 2000-х, але тоді через конфлікт у владі і кулуарних ігр олігархів, всі спроби приватизації зірвалися. У 2007 році президент Ющенко і зовсім підписав відверто дивний указ про припинення будь-яких дій з підготовки комбінату до продажу.

IMG_0916 [1]

– Коли Юлія Тимошенко запланувала продати «Криворіжсталь», розглядався варіант, що ГЗКОР мав піти одним пакетом з нею, але з якоїсь причини об’єкти не стали продавати разом, а продали тільки металургійний завод. Потім Лакшмі Міттал цікавився ГЗКОР, але їм хтось став ставити палиці в колеса і далі переговори не пішли. У 2006 році Єхануров підписав розпорядження №458 по створенню на базі ГЗКОРу спільного підприємства з Усмановим і Новинським, і їх структурою Української Рудо-металургійних компаній. Вони обіцяли добудувати ГЗКОР і розрахуватися з іноземцями. Була проведена оцінка, інвентаризація, документи про створення СП де факто вже були підписані. 20 вересня 2007 тут мало відбутися помпезне перерізання стрічки.Планувалося спочатку запустити проівзодства на привізній сировині – хотіли добудувати фабрику огрудкування і возити руду з Росії. Але все скасувалося в останній момент. За моєю інформацією, перешкодила цьому Юлія Володимирівна. Пішов наказ на Валенитину Семенюк, яка тоді очолювала Фонд Держмайна. Семенюк повинна була сюди летіти вертольотом, але вона різко пішла на лікарняний і не прилетіла. Все скасували. Виходить як зазвичай – «сам не гам і другому не дам». Кажуть, кому щось там не занесли валізу грошей. І все так і залишилося, як є, – розповів Горевий.

Після приходу до влади Януковича про ГЗКОР забули остаточно. Його запуск був не вигідний Рінату Ахметову, який є монополістом у гірничо-металургійному комплексі. Своїх ГЗК донецькому олігархові вистачає, а плодити конкурентів ніякого резону немає.

У підсумку, найбільший український актив, ціною в мільярди, стоїть і іржавіє з мовчазної згоди бюрократів. Сьогодні ГЗКОРу немає в списку об’єктів, що підлягають приватизації, хоча продати його слід було б в першу чергу. Хоча б за одну гривню, тільки з умовами розрахуватися перед кредиторами і добудувати виробництво. Але загрузнувши в боргах, держава використати цю можливість чомусь не хоче.

Звичайно, ГЗКОР потихеньку розкрадають. На початку 2000-х була повністю знищена і демонтована залізниця на Кривий Ріг, побудована спеціально для доставки окислених руд на комбінат. Від неї залишилася лише поросла лісом насип та покинутий шляхопровід. 60 кілометрів рейок пішли в металобрухт. Через зволіканя і безгосподарність Україна вже втратила колосальні гроші, і може втратити ще більше, якщо чиновники не будуть вирішувати проблему Долинської.

IMG_0942 [1]

Якщо комбінат не добудувати, помре і саме місто. Справа не тільки в тому, що позбудуться роботи ті 700 чоловік, які працюють там сьогодні. Комбінат на додаток до всього забезпечує місто водою, яка надходить в Долинську аж з Кривого Рогу. При працюючому виробництві така схема себе виправдовує, але якщо комбінат перестане качати воду, місто залишиться без водопроводу і каналізації, так як собівартість поставки води становить 50 грн за кубометр. Населення звичайно не потягне таку оплату.

Ситуація з ГЗКОР – національна ганьба. У бідній державі, де одна криза змінюється іншим, не використовувати такі можливості злочинно! Точка неповернення вже близька. І якщо новий уряд в терміновому порядку не знайде господаря довгобуду, країна потерпить колосальні збитки, не подав підрахунку. І в цьому випадку звалити відповідальність за провал на Путіна і війну вже не вийде.

Денис Казанський, “Четверта влада”


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*