Важливо

Де твоя вишиванка, сепаратюго?

Як визначити, чи справжній ти українець? Чекай, ти що не любиш борщ, сало чи вареники? Не цитуєш Шевченка? Тоді прошу на вихід! Любиш? О, ну то тепер помітно, що ти щирий патріот. А уявіть, що на когось з колишніх регіоналів ― наприклад, Азарова, Табачника чи Арбузова, ― одягли три вишиванки, шаровари та ще й начепили стрічку. Патріот, скажіть? Це на кшталт: «А чому я такий злий раніше був… та тому що в мене вишиванки не було! А тепер  я одразу добріти почну». То які ж є крайності в питаннях патріотизму?

«Митинговали, митинговали, ты посмотри, что твориться!»

Стільки слів та сліз зараз із приводу: «Революція ж перемогла, а де зміни?» І всі такі розчаровані та зневірені, що аж обійняти та заспокоїти хочеться. І обговорюють цю тему всі, кому не лінь. Наприклад, у 274 маршрутці експерти років 15-ти обговорюють політичний стан у країні: як погано жити в Україні, швидше б кудись звідси виїхати.

Випадок на зупинці: дві жіночки похилого віку бурхливо обговорюють ситуацію в Україні.

–  Митинговали, митинговали, ты посмотри, что твориться!

–  И не говори, ужас!

–  И чего они добились? Чем эта власть лучше той, что была? Получили, что хотели? Захватывают всё, что можно. Понастраивали тут магазинов и гребут с людей деньги!

Хлопець, що стояв неподалік, не зміг витримати і втрутився в розмову, намагаючись пояснити, що малому бізнесу треба якось виживати. На це він почув:

–  Да что ты понимаешь! Вы, молодёжь, делайте что-то! Это вы виноваты в том, что происходит! А мы своё уже жили!

Жодного шансу довести щось цим жіночкам у хлопця не було. Він махнув рукою та пішов до свого автобусу.

«Де твоя вишиванка, сепаратюга?»

Ситуація інша: типова прогулянка з подругою. Зустрічає вас спільний знайомий. Кілька хвилин звичайної розмови, після чого тобі адресують фразу: «От твоя подруга в такій гарній вишиванці, молодець. А ти чому не одягла вишиванку? Ти що не патріотка?» А як патріотка, то, що тепер, на лобі прапор намалювати, аби було одразу помітно? Чи всі інші елементи одягу – це вбрання сепаратиста?

Центральна вулиця Кіровограда. Дорога з університету додому. Аж тут тебе зупиняє головний редактор одного з онлайн видань і говорить: «Дівчино, а можна вас сфотографувати?» Коли запитуєш для чого, то у відповідь чуєш: «Ну, просто ви у вишиванці йдете». Так, це дивина.

«Что это за говор такой?»

Якщо стрічкою вже давно нікого не здивуєш, то українською мовою ― цілком можливо. Їдеш у 77-й маршрутці, говориш «На зупинці», і на тебе обертається половина маршрутки, а водій перепитує: «Де, де?» А в голові: «У мене таки проблеми з дикцією?»

Надворі жахлива спека. Щоб якось врятуватись від неї, заходиш в один із магазинів у центрі міста і замовляєш: «Морозиво, будь ласка». Спочатку продавчиня перепитує, ніби не почула, а потім видає фразу: «Извините, что? Розовое мороженое?»

Інша крамниця. «Пляшку оцту, будь ласка». Продавчиня дивиться на тебе ще 20 секунд, перш ніж до неї доходить суть замовлення.

Нові знайомі. Рано чи пізно обов’язково чуєш питання: «А ти місцева? А чому ти говориш українською?» І це ще квіточки. Ягідки виглядають так: «А что это за говор такой? В Одессе так никто не разговаривает!»

Кав’ярні. Більшість з них знаходяться в центрі по вулиці Дворцовій. Замовляєш «лате з корицею». Після того офіціант ще тричі перепитує з чим ти замовляєш лате. І це якось дивно, бо слово «кориця» російською звучить так само. Тоді думаєш: «Точно, проблеми з дикцією».

Данина моді

Картина в супермаркеті: поки молода хазяйновита жіночка набирає з полиць товари з  російським маркуванням у магазині АТБ, на її сумці сумирно висить синьо-жовта стрічка.

Якщо ще в листопаді 2013-го купити великі українські прапори було великою проблемою, а маленькі ― продавали лише в кількох магазинах, то зараз національну символіку можна купити навіть  звичайному хлібному кіоску. Якщо навіть кіоск у тренді, то тут, мабуть, і хліб смачніший.

І, звісно, навіть вивіску стокового магазину треба зробити в синьо-жовтих тонах, бо це ж точно приверне увагу.

Навіть «Сбербанк Росії», виявляється, є справжнім патріотом України. Незважаючи на свою красномовну назву, над входом в приміщення майорить синьо-жовтий стяг.

Площа Героїв Майдану. Дві дівчини років 15-ти фотографуються на фоні постаменту. Інший день. Дорослий чоловік з дружиною та маленькою дочкою роблять сімейне фото на тому ж місці.

Майдан Незалежності. Дівчина зі сліпучою посмішкою робить селфі навпроти лампадок та портретів героїв Майдану. Звісно, це ж прекрасне місце для гарного фото.

І тепер на кожному кроці чути: «Слава Україні! Героям слава!» На початку та наприкінці кожного зібрання. Де треба й де не треба ― всюди пихають ці слова, наче магічне закликання. Навіть, коли це недоречно. Навіть, коли людина не розуміє, про що мова.

І взагалі. Як показати всім, що ти патріот? Треба купити для мобільного чехол з гербом, зробити синьо-жовтий манікюр. А найпростіше ― повісити стрічку. Не носив-не носив, а тут виникло раптове бажання начепити стрічку на себе, бо за вікном пішов синьо-жовтий дощ. Стрічка на сумку, й усі твої проблеми вирішені ― і не надірвешся, і наче у тренді. Дешево та сердито.

Вікторія Гапоненко для Першої електронної газети


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*