Важливо

Спецпризначенець із Кіровограда: “Про мобілізацію дружина до останнього нічого не знала”

Олег народився у Кіровограді в квітні 1974 року. Усе його життя пов’язане з військовою службою. Навчався у суворівському училищі в Мінську, служив у 3-му полку спецпризначення. Отримав звання офіцера. Одружився, має двох дітей. Коли прийшов час, вийшов на пенсію.

З початком воєнних дій в країні був разом з іншими офіцерами призваний на військові збори й через тиждень вирушив по мобілізації у зону АТО.

«Про те, що мене мобілізували дружина до останнього нічого не знала. Коли вона телефонувала, я постійно говорив, що нас відправили на навчання у Дніпропетровськ, або ще щось вигадував. Не хотів хвилювати, прагнув, аби вони жили та спали спокійно. Проте до війни я був завжди готовий, оскільки сам воєнний, нас ще з дитинства навчили цьому», – розповів Олег.

Про перебування у зоні АТО чоловік говорить стримано. Протягом трьох місяців його батальйон стояв під Артемівськом. За словами Олега, місцеві жителі не допомагали, але й не заважали. Щодо харчування і забезпечення, то всього вистачало. Усе необхідне надсилали рідні «Новою Поштою». Коли військові дії лише починались, волонтерський рух ще не набрав потужних обертів, а тому познайомився з волонтерами вже по приїзді додому.

Якихось особливих моментів з війни військовий назвати не побажав: «Цікаві моменти зі Сходу краще не розповідати. Їх багато, але вони не сподобаються, ні нашим внутрішнім органам влади, ні самій владі». Проте, чоловік все ж згадав, один випадок. «Біля нашого блок-посту у багатоповерхівці жила  багатодітна родина. Два рази під час обстрілів у будинок потрапляли снаряди. Після того родина виїхала. Мабуть побоялись, що за третім разом бойовики влучать у їхній дім».

Олег говорить, що після лікування у госпіталі на Схід повертатись не буде.  «Найголовнішим завданням, яке я поставив перед собою, було – вижити і повернутися додому».


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*