Важливо

Обличчя Світловодської топонімики

Нещодавно автор цих рядків поцікавився у Світловодському міськвиконкомі кількістю вулиць, названих на честь ворогів України або атрибутів совєтської системи. І виявилось: таких вулиць налічується аж 42-і – дві третини! Тож, давайте розглянемо деяких цих «героїв».

Наприклад, з незрозумілих причин, у Світловодську досі вулиця Піонерська, хоч піонерів давно вже немає. Більш того, є ще й провулок з аналогічною назвою.

А от кого городяни від усієї душі «шанують і люблять», так це, звісно, Лєніна – його ім’я носить і головна вулиця, і провулок, і сквер. Та, для будівничих радянського союзу місцевого розливу і цього було замало. Тож колись з’явилися і досі існують вулиці Ілліча (того ж Лєніна) та його дружини – Крупської.

«Полюбляють» у Світловодську й красного командира Пархоменка (є його вулиця й провулок), який, чи-то свідомо, чи-то по-тупості, насаджав в Україні окупаційну владу. Поряд з ним увічнені в топоніміці і Артем, і Боженко, і Котовський, і Щорс, і Петровський… А що цілком незрозуміло, так це те, яке відношення мають до міста (до України – найнегативніше) наступні персони: Володарський (Мойсей Гольдштейн – лєнінський «геббельс»); Уріцкій (ще один Мойсей, який керував кривавою ЧК у Петрограді); Калінін; Кіров (Сєрґєй Костріков, з 1927 року і до вбивства – головний «лєнінґрадєц» та куратор будівництва Біломорсько-Балтійського каналу та концтаборів смерті на Соловках – так звані СЛОНи); Куйбишев (один із організаторів в СССР політики тотальних репресій); Свєрдлов (організатор, так званого, красного терору, під «роздачу» якого попала і царська родина на чолі з Ніколаєм ІІ).

Чомусь світловодці досі терплять увічнення у місцевій топоніміці Власа Чубари та Алєксандра Постишева. Хоча вже достеменно відомо, що народ України був приречений на вимирання «завдяки» підписаній у 1932 році Чубарем постанові Совнаркому України «Про боротьбу з саботажем у хлібозаготівлі». Завізував він і вердикт «Про занесення на чорну дошку сіл, що злісно саботують хлібозаготівлі» з доважком переліку жорстких каральних заходів. Постишев, у свою чергу, застосував репресивні методи при проведенні колективізації і виконання плану хлібозаготівель в Україні, вів боротьбу зі «шкідниками» і «націоналістичною контрреволюцією». І, як свідчать документи, він був одним з головних, організаторів голодомору 1932-33 років в Україні.

Максим Горький у цьому переліку виглядає найбільш безгрішно. Але це – на перший погляд. В архівах закарбовано подробиці однієї зустрічі цього «інженера людських душ» з радянсько-українськими митцями з плеяди так званого розстріляного відродження. Митці завітали до нього з проханням дати дозвіл перекласти твори «бурєвєстніка» на українську мову. На що той грізно мовив, що немає ніякої української мови, а «єсть ліш малоруский діалєкт вєлікарускава язика».

А щодо сталінського карателя Клима Ворошилова. Чи можемо ми собі уявити, що в Ізраїлі є вулиці названі на честь Гітлера, Гімлера або Геббельса? Тож, наскільки у нас, українців, атрофована історична пам’ять та національна самосвідомість, що нам не бридко і не огидно жити на вулицях всіх отих маніяків-бузувірів!

Віталій Асауленко


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*