Важливо

Журналіст передає народну відзнаку загиблому тезці з Кіровограда

Журналіст видання «Цензор.НЕТ» Юрій Бутусов, який отримав нагороду “Народний герой України”, просить нагородну комісію розглянути питання про передачу його нагороди загиблому тезці з Кіровограда – капітану 3-го полку спецназ ЗСУ Юрія Бутусова.

Про це журналіст розповів на своїй сторінці у Фейсбук.

Про свого тезку Юрій Бутусов розповів у соціальній мережі.

«Орденів «Народний герой» випущено в першій партії не багато, а справжніх героїв у нас вже сотні і тисячі. Тому прошу зрозуміти мене правильно – я хотів би, щоб присвоєний мені орден, отримав герой-фронтовик. Для мене під час війни герої – це ті солдати і офіцери, які йдуть у бій, які здійснюють бойову роботу, які довгий час ризикують життям і здоров’ям, які воюють професійно, жертвують собою заради нашої України.

На жаль, дуже багато таких героїв залишилися не нагородженими, або їх подвиг держава оцінила недостатньо. Я їздив на фронт як волонтер і як журналіст. Я ніколи не забуду, як юрбою зі мною фотографувалися бійці на блокпосту 39-06 під Іловайськом – більшість цих хлопців не вийшли з оточення. Я знаю багатьох героїв, які попрощалися «До зустрічі!», а пішли назавжди. Мені хотілося б роздати багато орденів, багато найвищих нагород найдостойнішим. І ми на «Цензор.НЕТ» робимо все можливе, щоб не стало у нас невідомих героїв. Ми писали і будемо писати ще багато про героїв і подвиги.

Вважаю можливим для себе прийняти орден тільки після того, як будуть нагороджені всі герої, що пройшли фронт. Ордена насамперед потрібні їм – тим, хто віддав все заради Батьківщини і ризикував кожен день і кожну секунду. А також ордена потрібні як пам’ять про подвиги загиблих.

Прошу нагородну комісію розглянути питання про нагородження присвоєною мені нагородою мого друга – капітана 3-го полку спецназ ЗСУ Юрія Бутусова. У свої 25 років Юрій був одним із кращих командирів груп українського спецназу, кадровим офіцером. Із перших днів виконував бойові завдання в зоні АТО. Ми не родичі, ми познайомилися заочно – по телефону. Йому багато разів діставалося від командування за критику – мої статті приписували йому. Скільки разів Юра незаслужено отримував за мене. Так співпало, що я писав про бої, в яких він брав участь, про сектори, в яких він воював.

Його група однією з перших була перекинута в сектор «Д», і його зоною дій була Саур-Могила. Він брав участь у всіх спробах захоплення висоти, і під час успішної атаки в тому числі. Його група діяла по всьому прикордонні, група Юри зіграла важливу роль у швидкому захопленні Благодатного, де вони взяли двох полонених, в діях в районі Сніжного, в обороні Савур-Могили. Це він привів підкріплення десантників полковника Потєхіна та підполковника Олександр Мельниченко на Саур-Могилу 17 серпня. Група чудово орієнтувалася на місцевості, була відмінно злагоджена, а Юра завжди виконував всі накази командування. І ніколи не скаржився.

Капітан Бутусов своєчасно виявив і доповів командуванню про вторгнення російських військ в Україну 23 серпня. 24 серпня Юра одним з останніх українських вояків вийшов з Кутейникового.

Юру не можна не любити. Дивно привабливий хлопець, з великою внутрішньою силою. У Києві він зупинявся у друга – справжнього бойового капелана Андрія Зелінського, який абсолютно заслужено також представлений до «Народного героя». Мрія Юри – створення сучасних Сил спеціальних операцій в Україні. Я познайомився і з близьким другом Юри – командиром роти 140-го центру ССО капітаном Даном Колесником.

Золоті медалісти академії сухопутних військ, кращі курсанти курсу начальника управління спеціальних операцій Генштабу Сергія Григоровича Кривоноса.

14-го лютого 4 групи 3-го полку спецназу були по тривозі перекинуті в сектор «С» і отримали дивне завдання – супровід колон постачання з Луганського в Дебальцеве. Спецназ мав тільки особисту стрілецьку зброя, групам надали один бронетранспортер із іншої частини. Дорога на Дебальцеве в районі Логвинове прострілювалася противником, включаючи танки, і проводка колон такими слабкими силами на відкритій місцевості, виконуючи завдання бронетанкових підрозділів. Це все здавалася божевільним ризиком. 2 групи відмовилися охороняти колони і повернулися до Кіровограда. Але Юра беззаперечно виконав наказ, хоча чудово розумів все. Міг не виконати, але це був би не Юра. Бутусов завжди виконував завдання.

Він успішно провів кілька рейсів, супроводжуючи колони постачання в Дебальцеве. І 16 лютого повів колону з пораненими і з тілами загиблих із Дебальцевого. Прикриття було слабким – в конвої не було танків, лише один БТР і БМП. Адже за брехливими заявами всіх офіційних спікерів і радників Міноборони оточення навколо Дебальцеве ніякого не існувало, і взагалі – перемир’я настало з 15-го лютого.

Але ворог не звертав уваги на перемир’я. 16-го лютого колона під командуванням Бутусова потрапила в засідку на виїзді з Дебальцевого в районі Новогригорівка. Його БТР був підбитий, Юра продовжував командувати, але отримав серйозне поранення. Він відчував, що може статися, і при виході з бойової машини радист групи Василь Белень згадав, як Юра крикнув своїм товаришам: “Хлопці, ви найкращі, я вас люблю!”. Він вивалився з БТРа, проте далеко відповзти не вийшло. На відео, яке зняли російські бойовики, Юра лежав з гранатою, затиснутою в руці. Такий це був 25-річний хлопець, здаватися в полон він не збирався … Але висмикнути кільце вже не встиг. У тому бою загинув і військовий журналіст, капітан-лейтенант Дмитро Лабуткін.

Вантажівки з пораненими зуміли вирватися з місця засідки. Але частина групи Юри в бою загинула, частина – потрапила в полон.

Про Юру залишилася добра пам’ять серед бійців. Я був у його казармі – він жив разом зі своєю групою, в кімнаті все було в зразковому порядку, всі речі в шафці складені ідеально. Його не забувають друзі і товариші по службі, мама Надія Олександрівна, брат Сергій – офіцер, його цивільна дружина Юля, з якою він хотів одружитися на наступній ротації.

Вічна пам’ять, Юрій Бутусов. Ми не забудемо тебе, народний герой».


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*