Важливо

Кіровоградець, який вибрався з іловайського пекла

У свої двадцять років кіровоградець Карел Гадема вже побував у найгарячіших точках цієї неоголошеної війни. Горлівка, Іловайськ – там гартувалась українська армія.

До лав Збройних сил України юнак потрапив за контрактом, після закінчення Кіровоградського кібернетико-технічного коледжу. З дитинства займався спортом: 12 років футболом й півтора – тенісом.

Коли на сході України розпочався військовий конфлікт, молодий солдат разом з іншими мобілізованими вирушив у зону АТО. Проте армійське забезпечення було вкрай жалюгідним. «Ми навіть спочатку їздили без бронежилетів. Нам дали якісь ганчірки 1941-го року випуску, каски теж, здається, такої давності», – пригадує хлопець.

Справжніми рятівниками у той час були волонтери. Саме їм дякує військовослужбовець, говорячи про свої перші місяці в армії. «З харчування у нас були лише сухпаї. Ми вижили завдяки волонтерам, які привозили цілими фурами нам продукти від людей. Також вони допомогли нам з бронежилетами, касками, тактичними рукавичками».

Виконувати бойові завдання доводилось у таких гарячих точках як Горлівка, Іловайськ. Проте навіть там відчувалась підтримка місцевого населення. «Хто молоко принесе, хто сітку картоплі. А було, що й давали точну інформацію про місцезнаходження терористів, аби ми не потрапили в засідку».

За весь час служби хлопець приїздив додому три рази. За короткий період відпустки встигав відвідати близьких, привести себе в порядок та поїсти домашнього борщу.

У зоні АТО Карел Гадема пробув 5 місяців. Але найважчими були перші два, коли тільки звикав до військового побуту. У цьому допомагали товариші. «Головне – це дружній колектив. Ми допомагала одне одному як сім’я», – пригадує боєць. Також складно переживали великі перерви між бойовими завданнями. Наприклад, у Маріуполі доводилось хіба що на блокпостах в машинах чергувати. Проте пізніше почались справжні бойові дії…

І саме тут хлопець усвідомив ціну життя. «У мене лишились світлі спогади про те, як ми дивом вижили під Іловайськом. Селище захоплювали терористи. Над головою летіли кулі, щось кричали чеченці, панікує командир. Але усе це ми пережили завдяки підтримці солдатами одне одного. Попри втрати ми не падали духом».

Анна Панченко, студентка КДПУ ім. В. Винниченка для Першої електронної


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*