Важливо

Чому не може бути ні Кіровограда, ні Єлисаветграда

За радянських часів місто носило назви партійних функціонерів: спочатку – Зинов’єва, потім – Кірова, який відзначився в історії як куратор сумнозвісного Біломорсько-Балтійського каналу, на будівництві якого тисячами гинули репресовані. Він також приклав руку до будівництва концтабору на Соловках, де загинули сотні наших видатних земляків. Про його діяльність говорить його цитата: «Карать, не только карать, а карать по-настоящему, чтобы на том свете был заметен прирост населения благодаря деятельности нашего ОГПУ» (1923 р.).

Це, безумовно, історія Кіровограда, хоча і дуже сумна. Назву міста рано чи пізно змінять, оскільки Кіров жодного відношення до України, а тим більше до міста не мав. Міста Кіровабад і Кіровакан давно відмовились від прізвища комуніста у назвах і стали більш пристойними містами – Гянджа і Ванадзор. Стало духу й Луганську на початку 90-х позбутися назви Ворошиловград, Маріуполю – від Жданова, Алчевську – від Комунарська.

Що ж стосовно назви «Єлисаветград», яке місто носило спочатку від побудови фортеці «Св. Єлисавети» згідно з Указом імператриці Єлизавети від 14 січня 1752 року, то це просто експансія царської Росії на споконвічно українські землі. Фортеця була побудована не тільки від нападів турок і татар, але й проти запорозьких козаків, осередку визвольного руху українців, – імперія боялась боротьби українців за свою незалежність.

козакиЯк ми знаємо, у червні 1775 року за повелінням імператриці Катерини Другої з фортеці вийшов генерал Текелій на знищення Запорозької Січі, побратимів по вірі й крові православних запорозьких козаків. Свята Єлисавета, тітка Господа нашого Ісуса Христа, мабуть «закрила очі» на це, а може і «благословила». Повернення цієї назви – це наруга над пам’ятю праукраїнців та народом незалежної України.

Виникає питання, невже серед відомих українців не було патріотів на тому відрізку історії, коли тільки що почала, в муках, народжуватись молода держава, на честь яких можна було б перейменувати місто?

У зв’язку з цим постає питання, а разом і пропозиція, чому б не змінити назву міста на честь голови Центральної Ради, а згодом Першого Президента України (за часів УНР), найвидатнішого нашого історика, вченого світового рівня, Великого Українця М. С. Грушевського? Це міг би бути Грушевськ, чи місто Грушевський. Адже у свій час було перейменовано м. Проскурів на м. Хмельницький (1954 р.), а місто Станіслав на м. Івано-Франківськ (1962 р.). Зазначу, що Б. Хмельницький теж не мав відношення до колишнього м. Проскурова, а І. Франко, як відомо, був уродженцем Львівщини і його життя та творчість не дуже пов’язувалися з колишнім Станіславом.

Михайло Грушевський хоча і пробув на посаді Президента УНР добу, але якби не німецькі війська, під дулами яких зміщено легітимного Президента, Україна на цей час була б іншою, кращою і заможною. То були складні часи для М. Грушевського, його Уряду та більшості населення крани.

Вважаю, що на місце пам’ятника Кірову слід встановити меморіал М. Грушевському, створити музей на його честь. Це була б новітня та почесна історія міста на майбутнє.

ГрушевськийНашій державі, народу України випав унікальний шанс увічнити ім’я видатного вченого і політичного діяча, як це зробив Конгрес СИТА у 1791 році, ушанувавши у назві міста пам’ять про першого Президента Джорджа Вашингтона.

Переконаний: на видатних наших іменах буде вчитися молодь, майбутні патріоти України. Це буде місто історичної пам’яті тим, хто відстоював свободу свого народу, боровся і гинув за незалежність Батьківщини.

Можливо, для позитивного вирішення цього питання слід об’єднати зусилля патріотів України з числа істориків, журналістів, урядовців та депутатів усіх рівнів, які б змогли втілити цю пропозицію в життя.

Виконуючи політичне замовлення, НКВС своїми переслідуваннями і знущаннями, згубив життя М. Грушевського, який наприкінці 1934 року, лікуючись у Кисловодську, помер за загадкових обставин. НКВС також згубив життя і його єдиної доньки Катерини Михайлівни. Вона репресована у 1939 році, реабілітована посмертно у 1959-му, а могила її загубилася на «широких гулагівських просторах». Його дружина, Марія Сильвестрівна, втративши свою родину, в подальшому ще зазнала й принизливих поневірянь.

Завершую свого листа зверненням Михайла Сергійовича Грушевського до українського народу: «Я хочу … жити, щоб працювати, страждати і боротись разом з вами».

На останок перелічую переваги, пов’язані зі зміною назви міста на місто Грушевськ (Грушевський):

1. В місті на державні свята влада, політичні партії та громадські організації будуть урочисто покладати вінки і квіти до пам’ятника Михайлу Грушевському в день Незалежності України, а також на день його народження 29 вересня, що збігається у часі з Днем міста. (Кірову таких почестей немає).

2. Пам’ятник М. Грушевському може стати не тільки пам’ятником Першому голові ЦР УНР та Першому Президенту УНР (квітень 1918 р.), а й місцем зібрань для молоді міста; місцем покладань квітів у шлюбні дні, фотографування.

3. Зміною назви на Грушевськ (Грушевський), місто перетвориться на видатне українське місто, де встановлені пам’ятники таким видатним особам України, як Т. Г. Шевченку, Б. Хмельницькому, М. Грушевському, В. Винниченку тощо.

4. Місто Грушевськ (Грушевський) буде більш помітним не тільки в Україні, а й в усьому світі (наприклад, як місто Хелм (Польща), де народився М. Грушевський).

Микола Старостінський


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*