Важливо

«Чудові генофонди завезла Єлизавета»? або малороси і «новороси» з Кіровограда

Ворог перемагає, не тоді, коли всіх знищить,

а коли зможе переконати, що ти – це він.

Китайська мудрість

«Чудові генофонди завезла Єлизавета» – це фраза з дурнуватої пісеньки часів Ларіна про Кі-кі-кі-кі-кі-кі…, яку тоді дуже активно розкручували і популяризували.

Здавалося б, останнє діло критикувати пісні. Ну що тут такого – так автору написалося, і що тепер? Але, як каже прислів’я, із пісні слів не викинеш, а от вставити їх туди можна.

Хто платить гроші, той замовляє музику… і слова до пісні. От саме ця пісенька і була замовлена спеціально для кіровоградців тодішньою владою. Вона в легкій ненав’язливій формі вкладала у свідомість наших земляків, які некритично мислять, переконання, що ми нащадки переселенців, «привозний генофонд», а не українці – що становлять тут корінне автохтонне населення. Мовляв, своєю появою тут ми зобов’язані Російській імперії та царям.

За часів донецької окупації йшла тотальна підготовка до включення України в координати «русского міра». І вже багато що було зроблено. Пам’ятників Катерині наставили. Залишалося тільки повернути «городам Днепропетровск и Кировоград имена императриц» (про це ще й сьогодні заявляє кремлівський пропагандист Д. Кісєльов) та встановити пам’ятники Єлизаветі і Кутузову. Тоді цього зробити не встигли. Народне повстання і Революція Гідності змели очільників донецької орди і скинули ярмо кримінального поневолення. Але не ті у нас воріженьки, щоб зникнути, як роса на сонці. Не минули безслідно для України їхні «пісеньки». Зокрема в Кіровограді діяльність «донецьких рєбят» до цих пір дає рясні плоди у вигляді малоросійства. Розгорнулася ціла кампанія по включенню нашого краю до складу так званої Новоросії шляхом повернення йому імені Єлисавети.

Також тут з нетерпінням чекають і наполегливо готують повернення свого шефа-«губернатора». «Без них в Кировограде скучно, как на кладбище», – якось заявила одна із його колишніх довірених осіб. Але ж не може Ларін взяти і приїхати в якийсь там Інгульськ, Златопіль чи Новокозачин. Він же ж «губєрнатор». Усі до цього були простими головами ОДА, а він себе проголосив першим «губернатором», хоча в нас і губерній вже, ніби, нема! Але в Росії є – то і в нас будуть! А тому лише – Єлисавєтград!

Нині перейменування міста стало лакмусовим папірцем на малоросійство. У нас є змога перевірити, наскільки «чудові» тут ті «генофонди», які «завезла Єлизавета», і чи багато їх тут ще зосталося? Якщо зможуть взяти реванш у «автохтонів» і повернути «хохлов в лоно Новороссии», повернувши місту назву Єлисаветград, значить гідні нащадки колонізаторів, і правда про них у пісеньці співається – вони дійсно «чудові». А ми – знову будемо хохлами-малоросами.

Споконвічні українські терени вони навмисне стали називати то Новосербією, то Новоросією, то Малоросією, щоб зітерти з нашої пам’яті спогад про самих себе. Хоча сербів тут було лише 11,56 % від усього населення станом на 1757 рік, про що пише російський історик В. Кабузан у книзі «Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губернии в XVIII–ХІХ в.».

Чому Новоросії? Адже «новоросів» взагалі не було жодного відсотка, бо не було ніколи в природі такого етносу. Не зафіксовано ні пісень, ні обрядів, ні традицій, ні мови цього народу. «Новороси» для наших теренів така сама екзотика як і носороги. «Новоросія» – це симулякр, історичний фейк, який сьогодні як наживку кинули з Москви нашим змалоросійщеним землякам. А вони й раді старатися.

Московські компрачикоси століттями спотворювали наш національний організм, починаючи ще з часів Єлизавет-Катерин. Вони позбавляли нас права бути господарями на своїй землі, обмежували свободи, права на власність, землю, мову, державу. Теперішні компрачикоси, на відміну від своїх далеких прототипів, діють більш вишуканими способами. Вони працюють з колективною свідомістю, спотворюючи її, іноді до невпізнанності, і надаючи їй необхідних форм. Результатом цього ментального каліцтва стало малоросійство.

Малороси – це теж не етнос і не народ – це хвороба національної меншовартості. У блискучому есеї «Малоросійство» Євген Маланюк поставив точний і безпомильний діагноз цієї хвороби, визначив її симптоми. Малоросійство — це хвороба, що знищує інтелект і національний інстинкт. Це неміч національна, національне пораженство. Це тотальна капітуляція! Параліч політичної волі! І що найгірше – ця хвороба вражає більшою мірою національну еліту, інтеліґенцію. Саме через те вона починає культивувати міфи про спільну віру, спільного царя, спільні кордони, спільну історію і ще багато чого «спільного», а отже вкраденого у нас. Малоросійство – це еквівалент нашої «окраденості» (за Шевченком: «І в огні її окраденую збудять…»).

То може вже досить нам хворіти на цю національно-паралітичну хворобу, ім’я якій малоросійство?! А вже, здавалося б, пора і видужати, розпрямитися. І не дозволити путнінським компрачикосам знову одягти на нас колодки мало-ново-російства. Не забуваймо, хто контролює минуле, той контролює майбутнє. Там, де є українське трактування історії, де ствердилися українські топоніми, там ніколи не буде ні ДНР, ні ЛНР, ні Новоросії.

Голова Кіровоградського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка Олександр Ратушняк для ІЦ “Златопіль”



Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*