Важливо

Вибух українськості в Кіровограді: як люди навчилися розправляти крила (ФОТО, ВІДЕО)

Погляд прикутий до дійства на сцені. Важко відвести очі – страшно пропустити хоч якусь дрібничку. А посмішка, як в малої дитини, не сходить з обличчя, сяючи в темряві концертного залу, як ілюмінація на новорічній ялинці. І лише уста раз-по-раз пошепки, щоб не заважати артистам на сцені, підспівують куплети до улюблених пісень. Підспівують всі – навіть ті, хто не знає напам’ять слів, мугикають щось собі тихенько, з трепетом поглядаючи на солістів. У філармонії виступає «Піккардійська Терція».

Після десятирічної перерви піккардійці вже вдруге за рік радують кіровоградців своєю появою. Меломани ще не встигли забути грандіозний концерт, який львів’яни влаштували в Кіровограді восени, аж раптом місто знову замайоріло афішами «ПТ». І це не могло не радувати, адже минулого разу концертний зал філармонії не зміг задовольнити усіх охочих насолодитися незрівнянними голосами піккардійців. Цього ж разу черги біля кас теж були чималими і кожен, хто в скрутний для країни час наважувався викроїти енну суму для духовного розвитку, був приємно вражений. Адже вартість на концерт «ПТ» ніскілечки не змінилася. Хоча і долар піднявся, і бензин вдвічі здорожчав, і насіння на базарі вже не по 1 грн за склянку, а 4,5 грн, що є вагомим фактором у формуванні цінової політики для багатьох митців. Але не для піккардійців, бо для них найкраща нагорода – то любов і визнання української публіки.

До речі, за кордоном цих хлопців знають і поважають мабуть усі інтелігенти й меломани. Українські співаки збирають повні концертні зали в Польщі, Канаді, Іспанії, Німеччині, США, Італії, Франції. Вони стали першим колективом Східної Європи, який отримав запрошення на знаменитий міжнародний фестиваль акапельного співу «VokalTotal» у Мюнхені. Більше того – це чи єдиний колектив, який виступав там двічі. У репертуарі піккардійців майже 300 пісень 12-ма мовами світу, серед яких класичні твори, обробки народних пісень, власні композиції.

А у нас їхні афіші часто викликають здивування – «хто такі, звідки взялися і що вони співають?!». А співають вони українську пісню – щиру і рідну, близьку і трепетну, свою… Саме такими піснями «ПТ» потішила спраглу українського слова кіровоградську інтелігенцію (бо гопники і «бізнесмени з 90-х» високого мистецтва не розуміють; і це добре – культурний продукт має відповідати запитам споживачів!).

Сильні й милозвучні чоловічі голоси, які водночас створювали ілюзію музичного супроводу (а виступають піккардійці лише акапельно!), проникали до самого серця і збурювали в ньому почуття гордості за свій народ, багатий такими талантами. У подібні миті пишаєшся тим, що ти українець і є частинкою тієї великої нації і її культури. Вслухаючись у народні мотиви, переспіви і авторські композиції львів’ян, душа розпливалася в блаженній усмішці і тішилася кожному рідному слову.

Дивно, та коли слухаєш україномовні пісні у виконанні народних аматорських колективів, в свідомості мимоволі зринає ота кособока сільська хатина під очеретяним дахом, коли ж співають попсові виконавці – вдається, що слова вони видавлюють з себе, мов сік з помаранча, і наша вимова зовсім не пасує до їхнього гламурного лоску. Коли ж співає «ПТ» – по-новому чуєш і відчуваєш звучання української мови. І сам дивуєшся тому, яка ж вона душевна, милозвучна і близька, який захват і зачарування викликає, як змушує трепетно битися серце. Здавалося, що за спиною є крила, які от-от розправляться і помах за помахом злетять, підіймаючи у вись до небес змучений «попсовою навалою» розум.

І кіровоградська публіка, піддавшись блаженному звучанню голосів терціан, розгортала свої крила, виплескувала в долоні і вистукувала каблучками ритми. І після кожної пісні зал сповнювався такими гучними і щирими оваціями, ніби востаннє.

Єдина пісня, після якої не було жодного сплеску долонь, зал не зронив жодного звуку, не чулося навіть подиху людей, які знаходилися зовсім поряд – «Гей, пливе кача…». Усі як один синхронно встали зі своїх місць на перших же акордах і нерухомо стояли, прикриті пеленою туги й печалі, ніби величезне серце, що завмерло перед останнім своїм ударом. Тиша…

Того вечора кіровоградці, які не полінувалися завітати до філармонії, пережили неймовірну радість і неймовірну тугу. За кожну ту мить, за кожне відчуття, вони з вдячністю аплодували «Піккардійській терції», а солісти аж тричі виходили “на біс”. Це був той концерт, коли виконавці зі сцени вклонялися своїм глядачам, а ті у відповідь схиляли голови перед співаками.

Сказати, що львівські піккардійці талановиті – все одно, що нічого не сказати. Бо талант їхній не просто в сильних і душевних голосах, а в тому, що цими голосами вони доносять до світу щиру українську пісню і плекають мелодійну українську мову. Нам є ким пишатися!

Світлана Томашевська, Перша електронна газета.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*