Важливо

Як вилікуватися від вірусу малоросійства (ФОТО)

Українці ніколи не зможуть жити у по-справжньому незалежній, вільній (і за духом, і за територією) країні, доки вони залишатимуться малоросами. Таку думку намагався донести до співвітчизників Євген Маланюк зі сторінок своєї книжечки «Малоросійство».

Презентація цієї публіцистичної праці (перевиданої у видавництві «Український пріоритет» за підтримки Володимира Шовкошитного) днями викликала ажіотаж серед кіровоградської інтелігенції.

На передрук «Малоросійства» кіровоградці чекали вже давно і з нетерпінням, адже саме ця брошурка на 20 сторіночок вміщує неординарний аналіз ключових подій в історії України з точки зору психології як народу в цілому, так і державних мужів зокрема.

Саме поняття малоросійства для багатьох людей залишається нез’ясованим і нерозгаданим. Кожен у ньому вбачає щось своє і не обов’язково негативне. Для більшості – це «невід’ємна частина історії». І яка різниця, що вона насправді була не наша, а насаджена, спотворена і переінакшена. Маланюк же на конкретних прикладах роз’яснює, як штучно створене малоросійство століттями намагалося опустити українців до рівня примітивних, безхребетних істот. Українцям втовкмачували, що вони народ без держави, що їхня історія починається з Москви і Петербурга, що їхня культура – відстала і сороміцька. А головне – що ніякі вони не українці, а малороси – гібридне утворення на теренах «вєлікай Рассії». Таким чином держава-колонізатор (Російської імперії і СРСР) цілеспрямовано формувала «загальноімперський тип безликого народу», яким легко керувати і маніпулювати.

«Що ж таке малорос? – питає Маланюк і одразу роз’яснює. – Це – тип національно-дефективний, скалічений психічно, духовно, а – в наслідках, часом – і расово… У нас фатально закоренилося майже переконання, що малорос – то, мовляв, неосвічений, примітивний, недорозвинений українець без національної свідомості, словом, як то кажуть, темна маса».

При цьому автор акцентує увагу на ще одній біді «змалорощеного українства»: від вірусу малоросійства найменше постраждала основна маса населення – селянство. А от найбільш уразливим до нього виявилась інтелігенція, яка мала б бути оплотом і мозковим центром нації. Звідси Маланюк виводить політичні проколи і поразки українців. Адже вони – державні мужі, які вели за собою весь народ – самі не хотіли (чи не могли) стати самодостатніми, перестати бути малоросами.

Така ж ситуація спостерігається і сьогодні в Кіровограді, коли частина місцевої інтелігенції і тих, хто до неї «примазується», користуються законом про декомунізацію і намагаються повернути місту імперську (малороську!) назву замість того, щоб жити сучасністю і творити новітню історію.

Презентуючи книгу, видавець Володимир Шовкошитний пообіцяв подарувати по примірнику всім чиновникам (зокрема Петру Порошенку та Арсенію Яценюку), щоб допомогти їм чи то вберегтися, чи вже позбавитися від національного малоросійства, яке досі є хронічною хворобою українських можновладців. Його ідею підтримав і доктор філологічних професор Григорій Клочек, який написав передмову до «Малоросійства» (до речі, не менш цікаву, ніж сама книжка).

Варто відмітити, що «Малоросійство» Маланюка важко сприймається з першого читання, але прочитати її зобов’язаний кожен. Адже саме завдяки цій праці можна навчитися відрізняти поверхневу шароварщину від дійсно народної культури, стійку національну свідомість від показного псевдопатріотизму, українство від малоросійства. Бо не кожен українець на словах, є українцем у серці.

Світлана Томашевська, Перша електронна газета. Фото автора.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*