Важливо

“Байгород” у Кіровограді: свято потрібно і посеред війни

Щемливе свято – День Перемоги. Святкуємо перемогу над нацизмом у Європі. З того часу минуло вже 70 років, майже не залишилось живих свідків Перемоги, тому в чиємусь черствому серці може виникнути переконання, що й не потрібно святкувати.

Але як виявилось, потрібно, бо, здавалось би, братній народ, втілюючи недолугі ідеї свого керівника, веде проти нас незрозумілу війну. І піднімається як у 1941 – 1945 роках український народ, відстоює свою гідність і волю, об’єднується і кидає всі свої сили на боротьбу з гібридними ворогами. Сьогодні, як ніколи, необхідно українцям надихатися безсмертним подвигом своїх дідів­прадідів, на їхньому прикладі вчитися перемагати.

Саме така думка червоною ниткою пройшла через виступи усіх учасників клубу авторської пісні та поезії «Байгород». 9 травня байгородці на чолі зі своїм керівником Віктором Холявком провели два концерти: в Кіровоградському обласному краєзнавчому та в Кіровоградському обласному художньому музеях. В обох закладах вони зібрали повні зали своїх прихильників, серед яких чимало було солдатів строкової служби.

Щемом у грудях відзивався кожен із рядків поезій Антоніни Корінь, про своїх батька, діда, усіх рідних, у долях яких кривавий слід залишила війна. Віршовані роздуми про справедливість сучасного українського політичного устрою Надії Негур та її спів під гітару викликали абсолютну згоду слухачів та бажання діяти. Оплесками дякували кіровоградці пісням «Ветеранам» Валентина Могильного, «Чужа війна» Вадима Трусіхіна, «Ви звідки, свідки?» Павла Золотарьова, «Падают звезды» кавер­ гурти «Далі буде», позитиву додали віршовані твори Олександра Антоненка.

Про роль жінки в перемозі нагадав молодий виконавець Сергій Куликовський. Та родзинкою обох заходів стало спільне виконання пісень військового часу разом із Віктором Холявком. Пісню «День победы», яку всі присутні виконували стоячи, і багато хто крадькома під час співу витирав непрохані сльози.

Авторка даних рядків потрапила на обидва заходи майже випадково, я не маю до творчості ніякого відношення, але почуте і побачене так вплинуло на мене, що рука сама потяглась до ручки, щоб вилити свої емоції на папері. Після таких переживань хочеться жити і вірити, прибавляється оптимізму.

Тож хочу висловити байгородцям величезну подяку за отриманий позитив, і побажати стабільного розвитку і повних залів. А ще – миру нам усім.

Марина Марченко з Полтавщини


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*