Важливо

Балет Раду Поклітару в Кіровограді показав як правильно носити парасолі (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Як вирватись із натовпу? Ким бути далі? Про що танцюють на вокзалі? Як утримати чоловіка… на руках? Скільки людей поміститься у валізі? Як правильно носити парасолі? Раду Поклітару. Київ Модерн-балет. Болеро. Дощ.

Тиша. Софіти. На сцені натовп людей у сірих гамівних сорочках, зв’язаних між собою. Потужна мелодія Мориса Равеля. Вони мають шалені очі й дуже гучно сваряться. Всі як один зв’язані і всі кричать. Вони сковані і можуть рухатись лише всі разом. Натовп.

Картинку рятує чоловік, який виглядає не так, як вони. Він вільно рухається: його рухи не сковує ні гамівна сорочка, ні прив’язка до натовпу, на нього не тисне клеймо сірої маси. Він вільний.

Від його появи всі затихають, а він зникає, ніби його і не було. Натхнення. Після появи вільної людини натовп починає розриватись. По одному. Випадають його елементи із сірості. Стають вільними. Не сірими. Мають свій колір шкіри, замість гамівної сорочки. Так до останнього тіла.

Дівчинка, якій було найтяжче відірватись від сірості, навіть коли вона лишилась там сама, мала неймовірно божевільну посмішку.

Відчай. Все ж, відірвавшись від сорочки, дівчина стала схожою на своїх попередників. І ким вони стали тепер? Однакового невідчутного кольору. З подібними, майже синхронними, рухами. З однаковими скаженими очима. Не натовп? Тільки рухи вільні.

У пошуках індивідуальності люди відривають від натовпу і, зрештою, знову стають натовпом, у якого є лише ілюзія волі.

 

Завіса. Перерва. Наступна вистава.

Вокзал. Свит потяга, який от-от поїде. Пара. Вдалині ще є люди, але до них немає діла. Є тільки пара.

 Чи вони їдуть разом, чи то розлучаються на мить, навіки – знають тільки вони. Він їде і повертається знову і знову. Не може її покинути і залишитися теж не може.

А далі глядач ніби з тим потягом їде різними країнами. Бах змінюється на національну музику. Грузія, Франція, Росія, Молдова…

Філософські новели розповідають про долі людей, які об’єднані в одному часі і просторі. Тріо, пари, соло танцюють про свої біди і радощі, проблеми і досягнення, про свої страхи і віру.

Схід розповідає історію дівчини, викинутої жіночою спільнотою на поталу чоловічої жорстокості, притаманній тій культурі. Тріо показує боротьбу: чоловіків за жінку, жінки за місце під сонцем і боротьбу їх усіх за свою долю.

У єврейській частині композиції актори сваряться, миряться, посміхаються, грають… Країна, де жінки носять чоловіків на руках, а ті – як малі діти.

У фіналі розповіді усі долі поглинаються натовпом, стираючи мізерні сліди їх існування. Відкривають парасолі  і з неба льється дощ.

Завіса.

P.S. Варто віддати належне акторам, які під час танцю не забували про міміку. Певно, глядачу в далекому останньому ряду важливі тільки рухи тіл. Проте це той випадок, коли акторство танцівників формує і заряджає всю атмосферу, яка поглинає глядачів у всіх куточках залу.

Ольга Ткаченко, Перша електронна газета. Фото Наталки Андріянової.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*