Важливо

Анатолій Коротков – людина, яка сама себе створила

Є люди, які своїм талантом, наполегливістю і життєвою енергією виходять за межі імені, як власної назви, і стають своєрідним брендом галузі, якій себе присвятили. Саме так хочеться описати Анатолія Короткова, перелік заслуг та нагород якого можна перераховувати довго, але аж ніяк не нудно, адже за кожною з нагород стоїть життєва історія чи притча.

У середу, 29 квітня, народному хореографічному ансамблю «Пролісок», фактично з якого розпочалося сходження Короткова до вершин, виповнилося 45 років (!) На ювілейний концерт з’їхалися колишні випускники-танцівники «Проліска» з різних міст України і світу, прийшли найшанованіші люди міста, у залі просто не було де яблуку впасти. І коли говорив Анатолій Коротков – глядачі вставали з своїх сидінь і ловили кожне слово маестро.

А починалось все не так яскраво і захоплено. Без перебільшень можна сказати, що Коротков – це та людина, яка створила сама себе. По-перше, росіянин за походженням він своєю творчістю і роботою  витворив на Кіровоградщині центр української культури і патріотичного виховання. По-друге, сирота за соціальним статусом, він досягнув тих вершин, про які тільки можна мріяти.

В інтерв’ю Першій електронній газеті Анатолій Коротков розкрив перипетії творчого шляху та поділився робочими таємницями сучасності (і все це відбувалось легко, невимушено, впереміш з танцями, якими він ілюстрував різницю між аматорською та академічною подачею народного танцю).

– Анатолій Єгорович, розкажіть про дитинство – як сталося так, що росіянин за походженням створив такий потужний освітньо-культурний осередок в Україні?

– Всьому, що я створив, завдячую таланту і наполегливості. Мені ніхто ніколи не допомагав – всього приходилося досягати самому.

Мама померла, коли я був зовсім малий, батько – коли навчався у 7 класі. Старша сестра тоді працювала, а брат – навчався у технікумі. Жили ми дуже бідно. От сестра і говорить мені, давай ми віддамо тебе в школу-інтернат для дітей, там хоч годують тричі на день.

Хлопці в інтернаті були великі, а я малий, часто билися, відбирали їжу – всі ми тоді голодні були. Прийду додому, плачу, а сестра говорить: «Довчись ще трохи, а там в училище підеш». У 8 класі мене віддали в профтехучилище на  слюсаря-інструментальника вчиться (там одяг видавали). Паралельно доучувався у 9-10 класах.

Оскільки підтримки чекати не було від кого, приходилося всьому вчитися самостійно. Зате тепер я вмію і крючком в’язати, і вишивати, і на машинці шити.

Анатолій Коротков часів служби у ракетних військах

– З чого почалося Ваше захоплення танцями і як створювався колектив «Пролісок»?

– У Росії, в Орлі, я змалечку навчався у балетній школі, танцював в одному з місцевих колективів, але ніколи не думав, що буду професійно займатися танцями. У 1963 році мене призвали служити в ракетні війська в Україні. До нас новобранців тоді приїхав військовий ансамбль з Вінниці. Начальник ансамблю запитав, хто вміє співати і танцювати. Ну я визвався. Перевірили, і мабуть, я непогано станцював, бо мене відібрали у військовий ансамбль, де також були і хлопці з Кіровограда.

У військовому ансамблі відтанцював 2,5 роки, а по закінченню служби пройшов по конкурсу в московський ансамбль «Березка» і поїхав у столицю. Через деякий час телефонують хлопці з Кіровограда і розповідають мені про «Ятрань», колектив небаченої краси. Мовляв, приїжджай до нас.

27 січня 1967 року я приїхав у Кіровоград. Прийшов на репетицію «Ятрані», де танцювали красиві дівчата, був зібраний молодий талановитий колектив танцівників – і зрозумів, що це те місце, де б я хотів жити і працювати. Потім керівник ансамблю, народний артист України Анатолій Михайлович Кривохижа порекомендував, щоб я вів танцювальну студію при «Ятрані». Власне, перший випускник тієї студії – Віктор Похиленко – вже народний артист і професор, працює в «Проліску» головним балетмейстером. Моєму першому випускнику перескочило вже за 60 років.

Так от, у «Ятрані» виявилося, що я ще й непоганий педагог. Директор колишнього обласного Палацу Піонерів Віра Григорівна Тулянцева слідкувала за моїми професійними успіхами і запропонувала на базі Палацу створити танцювальний гурток. І я погодився. Паралельно з цим продовжив танцювати у «Ятрані», де власне і познайомився з дружиною.

Анатолій Коротков з дружиною та сином

– Як Вам вдалося підняти колектив від нікому невідомого до такого, який об’їздив майже весь світ і має у своєму арсеналі купу нагород?

– Бо присвятив йому все життя. Я пишаюся і школою, і «Проліском». Це мій біль, моя робота, моє хобі, моя пристрасть, моє все. Коли я прийшов сюди працювати, тут не було нічого: ні танцювальних, ні балетних класів. Навіть туалет і той стояв на вулиці. Все, що ви зараз бачите – створено мною.

Але тоді, у 1970 році, навіть учнів мені довелося шукати самому. Як зараз пам’ятаю, зима (а зими тоді холодні були), а я ходжу по школам міста у пошуках майбутніх танцюристів. Обходив чимало першокласників, поки назбирав групу.

Буди відвертим, я дуже пишаюся своєю роботою. Тут все створено моїми руками, прожито спочатку в моїй голові – кожна квіточка, кожна картина, кожен стілець. Ночами не сплю, думаю, уявляю, щоб його ще зробити, докупити, удосконалити. І тут без мене навіть гвіздочка у стіну не заб’ють.

– Чому саме «Пролісок»? Як виникла назва?

– 45 років тому 29 квітня на Всесвітній День танцю на зведеному концерті Палацу Піонерів ми вперше виступили на сцені літнього театру у Ковалівському парку. Після концерту вдячні і захоплені батьки подарували мені повнісіньку корзину пролісків, осипали цими квітами. Так і народилася гарна поетична назва для колективу.

– У чому особливість танцювальної програми «Проліску»?

– «Пролісок» спеціалізується на постановці народних танців. Свій репертуар ми збирали по всьому світу. Для прикладу розповім історію постановки грецького танцю.

Якось були ми на фестивалі у Греції. Нас дуже вразила їхня музика і танці – войовничі, горді, аж мурашки по тілу. Ми зняли їхню постановку на відео, а наступного року приїхали до них з їхнім же танцем – і нам аплодували стоячи. Наш рівень підготовки і постановки був навіть кращим, ніж у греків. Тобто, ми народний аматорський стиль, підвищили до академічного, взірцевого.

Зі своїми танцями ми об’їздили більше 20 країн світу, привезли купу гран-прі та різноманітних нагород, побували на Канарських островах. Нас часто запрошують на різноманітні фестивалі, конкурси. Правда, цього року ми відмовились від фестивалю у Польщі – не на часі зараз вивозити гроші з країни. Нехай лишаються дома і допомагають нашим військовим.

20 січня 2015 року Анатолію Короткову виповнився 71 рік, 29 квітня цього року – колектив його життя «Пролісок» відзначив 45-літній ювілей. І це ще не все. Анатолій Єгорович продовжує наполегливо працювати – тримає на своїх плечах гімназію-інтернат – школу мистецтв, працює завкафедрою мистецького факультету КДПУ ім. В. Винниченка, викладає студентам народні танці, є депутатом облради, встигає писати книжки та посібники з теорії та практики викладання танців. Спить маестро по 5 годин, у відпустці буває 5-6 днів на рік, про вихідні просто забуває. Єдина розкіш, яку дозволяє собі Анатолій Коротков – поспати у неділю до 6 години ранку.

Текст: Тетяна Колісник

Фото: Оксана Якуніна. Також використані світлини з книги Віктора Похиленка “Школа гуманізму, любові та краси”

 

.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*