Важливо

Кіровоградщина: прикордоння Польщі, нащадки козаків, вусівці-олександрійці

Ольга Ткаченко
Люблю писати про хороші, мотиваційні, цікаві історії. Пишу про людей, які хочуть і вміють робити важливі речі. Слідкую за оновленнями в сфері реформ і намагаюся писати про складне простими словами)
Контакт: Facebook Telegram

Напевне, найпам’ятнішою сторінкою козацької слави теренів, які входять сьогодні до Олександрійського району, є переможна битва війська Б. Хмельницького 1648 року в балці Княжі Байраки, котра належить нині до с. Попельнастого.

Ще до цього місцина в районі теперішньої Протопопівки належала козакам. Один з них – Протопоп на 1740-і роки володів тут зимівником, з якого й виросло, зрештою, село з давньою українською козацькою назвою Протопопівка. У першій чверті ХVІІІ століття на місці майбутнього хутора Петриківки оселився запорожець Петрик. Через сто років тут отаборилися військові колонізатори Росії і козацьку назву змінили на Нову Прагу (за іменем передмістя Варшави, де кавалеристи імперії “доблесно” потопили в крові повстання поляків). У часи Нової Січі існував зимівник козака Уса (Вуса). Романовські колонізатори і тут постаралися, щоб знищити ім’я його засновника. Спочатку дозволили новосербам перейменувати Вусівку в Бечею, а потім увічнили тут ім’я внука Катерини ІІ Олександра Романова, який згодом став царем.

Але стерти пам’ять про господарів цих земель – засновників поселень чужинцям не вдалося ні з ліквідацією Січі, ні згодом. Нащадки козаків, яких зробили новоспеченими олександрійцями, завжди знали, що в їхньому місці знаходилася могила запорожця Вуса. 1842 року її було знесено для нової забудови. Камінь з неї використали при спорудженні церкви. Цей та інші матеріали виклав наступного року у рукопису статті про насипні пам’ятки Олександрійщини, віднесені ним до козацької доби, Н. Бублієв. Лише 1848 року цей матеріал опублікували “Записки Одеського товариства історії та старожитностей”. У публікації було використано спогади очевидців, перекази старожилів. Автор вважав, що постійне збройне зіткнення із сусідами, захист запорожцями своїх земель “поклали, здається, заснування багатьом в степу військовим укріпленням”, багато залишків яких збереглося на Олександрійщині. На місці Олександрії та сусідньої Нової Праги знаходилися прикордонні від Польщі (кордон з нею проходив північчю сучасної Кіровоградщини) зимівники з апорозьких козаків, які виросли в поселення Вусівку та Петриківку. За переказами, їх заснували запорожці Вус та Петрик. Неподалік перших зимівників і навколо них знаходились у вигляді фортець земляні укріплення, залишки котрих існували й на час публікації. По два з них розташовувались обабіч Інгульця південніше на 2 та 4 версти від Олександрії, та одне – північніше міста на 4 версти. Зимівник знаходився в долині річки у центрі умовного рівностороннього трикутника, утвореного трьома укріпленнями на узвишшях, одне з яких примикало до узлісся. Ще два (з п’яти) менших укріплення, очевидно, допоміжних, розташовувались в межах трикутника по прямій лінії між двома з трьох великих укріплень та зимівником. Бублієв вважає, що споруди відігравали сторожові й спостережні функції. Водночас, кургани поблизу Олександрії і в самому місті “розкидані без всякого майже порядку” на узвишшях і в низинах. З них два були розчищені при будівництві та два напіврозриті. За тогочасними переказами, дві могили стали наслідками жорстокої битви запорозьких та гетьманських козаків проти татар. Автор статті вважав, що це могло бути в 1674 і 1693 роках на шляху походу турків і татар на Чигирин. Про зриту 1842 року і забудовану житлом могилу в Олександрії, яка носила ім’я засновника міста Уса (Вуса) писав 1894 року В. Ястребов в огляді старожитностей Херсонської губернії.

На початку 1970-х років на Олександрійщині знаходилося 5 пам’ятників Леніну і жодного – козакам.

Коли Кіровоградщиною у роки незалежної України керував виходець з Вусівщини-Олександрійщини Моцний, помічником якого був Козенко, на Покрову відбувалися велелюдні обласні свята козацької слави, вийшла праця “Кіровоградщина – козацький край”, постали монументи козакам в Головківці на Олександрійщині та Торговиці на Новоархангельщині. Сьогодні на чолі області – вусівці-олександрійці, а свято козацтва й Покрови є ще й днем Збройних Сил України. Тож, можливо, є умови хоча б для обговорення питання: чи доцільно зберігати ім’я Олександра Романова в назві міста та району незалежної України. Скажімо, останній для початку міг би стати Козацьким.

Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної

 

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*