Важливо

Скарби Нестора Махна. Частина IV: Знайдене і втрачене золото (ФОТО)

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

До цього часу поширюються різного роду чутки про те, що в період Громадянської війни Нестор Махно залишив в Україні скарби, здобуті ним під час безперервних боїв та походів.

Про його багатства і таємницю їх зникнення Перша електронна вже писала в попередніх публікаціях:

Частина І: Гроші з Кіровоградщини Частина ІІ: Перстень на згадку Частина ІІІ: Мільйони у тачанці

Золото Батьки шукають не один десяток років. Першими, хто досить серйозно підійшов до пошуків скарбів Махна, стали чекісти. Молодій «країні рад» було потрібне золото, багато золота. Тож довідавшись від колишніх махновців про полкову скарбницю, вони взялися активно її відшуковувати… і досягли тут певних результатів.

Із колишнього “золотого запасу” махновської армії вони знайшли понад 150 кг золотих монет, а також дорогоцінне каміння та різні вироби із золота, які до того ж мали історичну цінність.

У 1924 році за завданням румунської служби розвідки “Сігуранци” спеціально було створено диверсійну групу, до якої входили колишні махновці на чолі з екс-начальником контррозвідки Революційної повстанської армії Льовою Задовим та його рідним братом Данилом. Група була перекинута на територію СРСР, щоб вивезти звідти махновську касу. Проте, планам румунських розвідників не судилося втілитися у життя. Як свідчать архівні матеріали, перетнувши Дністер, Задов запропонував побратимам здатися. Кілька місяців після цього брати Задови просиділи у в’язниці Одеського ДПУ (Державне політичне управління), даючи чекістам свідчення. І ось тут сталося саме цікаве! Замість того, щоб засудити запеклих ворогів радянської влади до смертної кари та розстріляти, чекісти влаштували їх на службу в ДПУ.

Тут Льова Задов зробив непогану кар’єру, дослужившись до полковника радянської держбезпеки. Протягом 13 років він керував закордонною розвідувальною мережею, розкрив декілька груп диверсантів. Неодноразово був нагороджений за сміливість, відвагу та успішне проведення закордонних спецоперацій. Так, у 1929 році йому навіть вручили маузер із золотою монограмою: “За бойові заслуги”. А через три роки Одеський облвиконком нагородив його іменною зброєю – «За активну і нещадну боротьбу з контрреволюцією».

Абсолютно зрозуміло, що такі подарунки просто так не робилися. Подейкували, що поблажливе ставлення Льова Задов фактично купив, видавши більшовикам місця, де були заховані махновські скарби. Проте, це не врятувало йому життя. У 1937-му році Задова було звинувачено у зв’язках одночасно з румунською, польською та британською розвідками і страчено.

Унікальне фото з архіву: Льова Задов (у центрі) з колегами-чекістами

Також до рук чекістів потрапили й інші найближчі соратники Нестора Махна – начальник махновського штабу Віктор Білаш, відомі махновські командири Василь Куриленко та Іван Лепетченко, яких також активно допитували про місцезнаходження махновських скарбів.

Відомо, що у 1924 році ад’ютант Нестора Івановича Іван Лепетченко був спеціально відправлений Батьком на територію радянської України – до Гуляйполя, щоб вилучити заховані там цінності, які мали піти на фінансування антирадянської діяльності за кордоном. Проте, радянська розвідка цього разу спрацювала на випередження і захопила ад’ютанта. Під час пояснень, даних Лепетченком в ДПУ, він, зокрема, повідомив: “Перед від’їздом до Данцига Махно сказав мені, щоб я забрав там, заховані ним гроші і переправив їх назад, за кордон”.

Зрозуміло, що подальші пошуки захованих цінностей проводилися вже під контролем чекістів і, нарешті, золото було знайдене. Звичайно, не все, але одну із “золотих” схованок Махна все таки виявили.

Надалі дпушники затіяли цікаву гру: Лепетченко із ще двома колишніми махновцями (а в той час працівниками ДПУ) їздили під виглядом повстанців по селах Гуляйполя і забирали у селян залишені Махном заощадження. На їхню біду, в більшості з відвіданих ними хатин вже встигли побувати інші колишні махновці – отаман Олексій Чубенко і Семен Каретников, які й забрали цінності. Чекістам дісталися лише невеличка частина коштовностей, а також щоденник Нестора Махна та його особисті речі.

Проте, затіяна чекістами гра, тривала. Чекіст Марк Спектор – колишній махновець – втерся у довіру до Івана Лепетченка, запропонувавши йому поділити багатство, а потім разом виїхати за кордон. Лепетченко повірив Спектору і повідав, де захований ще один ящик з махновським золотом. Звичайно, золото йому вивезти не вдалося.

Махновці

Збереглися також документи ОДПУ, засновані на матеріалах допитів колишнього махновського командира Федора Каретникова, який повернувся до України наприкінці 20-х років. Незабаром він був заарештований. Як найбільш наближений до Батьки та, відповідно, обізнаний у справах Махна, він повідомив чекістам, що золото отамана Григор’єва, яке було захоплене Махном на станції Олександрія і закопане в ніч з 27 на 28 серпня 1919 року неподалік Дніпра, в одному із курганів в районі Нікополя. У ті дні Повстанську армію Махна тіснили частини білогвардійського генерала Слащьова, що спонукало Нестора Івановича прийняти рішення надійно заховати цінності.

Проте, пошуки, організовані чекістами, врешті-решт нічого не дали. Каретников, якого привезли до Нікополя, не зміг точно вказати місце розташування скарбу. А наприкінці 50-х років ці місця були затоплені водами Каховського водосховища, назавжди поховавши таємницю золотого запасу Одеського державного банку.

Старожили подейкували, що частина скарбів Махна також була прихована в Приазов’ї. Багато свідків вказували на територію нинішнього заповіднику “Кам’яні Могили”, як на можливе місце розташування скарбів. Про це ще в середині 50-х років минулого століття доводилося чути переважно від мешканців довколишніх сіл, а ті, у свою чергу, посилалися на розповіді своїх односельців – колишніх учасників Революційної повстанської армії.

Заповідник «Кам’яна Могила». Фото 2010 року.

Збереглися також відомості про те, що Махно закопав кілька відер із “експропрійованим” у Катеринославському ломбарді золотом в селі Гаврилівка та у Дібрівському лісі, поблизу його рідного Гуляйполя (Запорізька область). В архівах НКВС є відомості про те, що вірні люди Махна, надіслані ним до Гаврилівки за скарбами, були перехоплені чекістами, а два відра золота – вилучені.

Старожили також розповідали про два ящики білогвардійського золота, закопаного Махном на околицях Маріуполя. Але найбільший скарб – величезну скриню з золотом, Махно нібито заховав під містом Старобільськом (Луганська обл.). Можливо, це та сама 25-фунтова скриня, яку він завжди возив з собою в обозі. До цієї скрині, що фактично стала армійською скарбницею повстанців, мали доступ лише дві людини: сам Нестор Махно та його найближчий соратник Льова Задов.

За спогадами очевидців, цей ящик із коштовностями перевозився завжди відкритим – без замків. Така традиція з’явилася у махновців після того, як повстанський обоз мало не потрапив до рук червоного ескадрону. За переказами, Нестор Іванович разом із Льовою Задовим були змушені кидати пригорщами срібні карбованці під ноги червоноармійцям, які вже наздоганяли. Це й зупинило переслідувачів – всі кинулися збирати гроші. Можливо це лише гарна легенда, проте, зазначений факт був використаний при екранізації відомої телевізійної саги “Дев’ять життів Нестора Махна”.

Також достовірно відомо, що у 1920-му році Махно три дні перебував у Старобільську, даючи своїм бійцям можливість відновити сили. Але існує думка, що, скориставшись нагодою, Батька переховував свої скарби, чи то у місцевому монастирі, чи то поблизу річки Айдар. На користь цієї версії свідчить те, що після Старобільська махновці рухалися порожняком.

Звичайно, не можна виключати, що щось Махно втратив під час втечі, щось залишилося більшовикам, щось, можливо, прихопили із собою колишні бойові товариші, які забажали залишитися в радянській Україні. Але ж це була лише невеличка частка скарбів Повстанської армії! Тим більше, що більшовикам так і не вдалося захопити полкову скарбницю повстанців.

Нестор Махно в Староб_льську. 1920 р_кНапрошується висновок – Махно не вивіз гроші з України. Це суперечило б його інтересам та й обоз, навантажений золотом та сріблом, під час відступу затримував би пересування його маленького загону. Як вважають історики, золото з полкової скарбниці та інші цінності Махно заховав у кількох місцях на території Україні.

Не можна виключати й той факт, що частина цих скарбів могла бути прихована на території сучасної Кіровоградщини, зокрема, на околицях Піщаного Броду (Добровеличківський район). Адже отаман невипадково обрав шлях для свого останнього відступу саме через це село. Ми вже розповідали, що з Піщаним Бродом його пов’язували дуже тісні зв’язки – тут народилася його дружина Галина Кузьменко, тут проживали її батьки, тривалий час у цьому селі дислокувалися найвідданіші йому підрозділи, а у сусідній Добровеличківці був розташований штаб Революційної повстанської армії.

Золото Махна продовжує надійно зберігати таємниці і чекає свого часу. Воно безпечно заховане від ворогів несамовитим Нестором – людиною, для якої, як виявилося, не гроші та багатства були головною метою його життя, а вільна та незалежна Україна, заради якої він боровся, якій присвятив усе своє життя.

Михайло Петренко для Першої електронної газети.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*