Важливо

Батальйон “Батьківщина” попрощався з солдатом Андрієм Соколенком

Ще один солдат став до рядів Небесного Взводу 34-го батальйону. Солдат Андрій Соколенко пішов з життя після чотирьох місяців госпіталізації.
Про це повідомляється на сторінці 34-го БТО у Фейсбуці.

Андрій був одним з найкращих бійців. Справжній мужик. – згадує про нього однополчанин Роман. – Він не вмів і ніколи не хотів брехати. Окрім кришталевої чесності він мав неймовірну мужність. Ніколи не пригинався – у повний зріст першим йшов у бій, і жодного разу не вдягнув бронежилет.

На самому початку АТО, Андрій добровольцем пішов у ряди 34-го батальйону територіальної оборони “Батьківщина”. За словами бійців, він міг відремонтувати та налагодити все – від ноутбука до БТР-а. Але все це він робив у вільний від служби час – не марнував жодної хвилини. В останню чергу рядовий Соколенко дбав про себе – все до останнього він віддавав побратимам.

– Поведінка у нього була дійсно лицарська, – каже Роман. – Він надривався але діставав що завгодно, від води та цигарок, до набоїв та деталей. Доречи, останні він розробляв та удосконалював самотужки. Навіть коли лежав при смерті, копався у кресленнях та схемах, бо дуже хотів сконструювати нову деталь для автомату. За свою винахідливість він з перших днів носив позивний “Лівша”.

Проводжали убитого козака всім домом. Мешканці, що висипали на вулицю не могли стримувати ридань – Андрій був тут улюбленцем. Його всі любили та поважали за неймовірну доброту та затяту працьовитість. Він ніколи не відмовляв у допомозі та не терпів несправедливості. Перед труною жителі дому пообіцяли родині вояка, що добиватимуться встановлення меморіальної дошки на стіні будинку.

Смерть пришла до Андрія не очікувано. Загін добровольців боронив блокпост, коли терористи почали обстріл з мінометів. Майже всі бійці зайшли в укриття. Всі, окрім рядового Соколенка. Він знав, що десь поряд ховається сепаратист-коректировщик, і рятуючи життя побратимів відкрив з автомату вогонь по “зеленці”, у якій засів терорист.

Сепар утік, – згадує Роман. – Вогонь по нас припинився. У той день він нас врятував… Але остання міна лягла поряд з Андрієм. Він самотужки відійшов в укриття, і тільки там ми побачили, що у нього в тілі криваві дірки. Він опирався, не хотів лікуватись, але ми віддали його медикам. Лише згодом з’ясувалось, що скалки розійшлися по усіх його нутрощах…

“Лівша” згасав на очах у побратимів. Йому ставало все гірше і вітчизняні медики лише знизували плечима. Було вирішено відправляти козака до Польщі, навіть знайшлися меценати, що згідні були забезпечити його лікування. Але його чомусь перевезли з Харкова до Києва, хоча “Лівша” був нетранспортабельний. Це була остання крапля для знесиленого воїна, який вже страждав від запалення черевини.

Я прийшов до нього перед Різдвом… – згадує Роман. – Він лежав там, з розкритими кишками, але коли побачив мене, почав радіти, і навіть жартувати. Я дивися на нього, і не міг повірити у таку нелюдську силу духу – попри пекельний біль та муки, він сміявся та розповідав, що хоче перевезти до АТО реанімаційний комплекс, у якому лежав… Дев’ятого числа він помер. Ніби не хотів псувати близьким різдвяні свята...

Так закінчив свій шлях ще один український лицар – душа 34-го батальйону “Батьківщина”. Своєю смертю Андрій довів, що мужність веде нас на небеса, а Бог забирає до себе найкращих. Закінчити цю статтю присвячену нашому “Лівші” хочеться щирим побажанням:  Хай діти наші будуть такими, як він.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*