Патріотизм – потужне явище, яке нещодавно вкотре потужно виринуло з глибин підсвідомості українців і підхопило людей на свої міцні крила, щоб підняти на вершину – до вільного життя. Найперше дух патріотизму загорівся у душах юних студентів, які з народними піснями і державним гімном вийшли на Майдан Незалежності і прийняли на себе перший удар – удар, спрямований проти всього українського народу. Саме молодь і їхні батьки стали тою рушійною силою, яка штовхнула колесо Революції Гідності. І воно покотилося всією Україною.
Здавалося б, що в кожне місто і село нашої держави прилетів птах Єдності і Свободи. Скрізь лунала «Слава Україні!», скрізь співали народні пісні, по-справжньому усвідомлено і душевно читали Кобзаря і з непідробленою любов’ю підіймали державний прапор. І хто б міг подумати, що той синьо-жовтий прапор, який нині гордо майорить ледь не на кожному будинку в усіх населених пунктів України, поважно висить на балконах, розвівається на автомобілях, красується на одягу – той прапор буде знехтувано в маленькому селі на Кіровоградщині.
Село Велика Андрусівка Світловодського району не таке вже й велике, як його назва. Тут проживає менш, ніж півтори тисячі осіб, і всі знають один одного якщо не поіменно, то в обличчя точно. А як добре розібратися, то всі сельчани ще й мають спільних родичів (ситуація звична для будь-якого українського села). Але в цій невеликій масі народу, виявляється, дуже важко знайти людей, які б не просто на словах підтримували українську національну ідею, а були б щирими однодумцями. А про те, як місцеві ставляться до країни, в якій живуть, красномовно говорить нещодавній випадок, який великоандрусівська молодь (а їх тут на пальцях перерахувати можна) охрестила «державною зрадою».
Один із молодих мешканців села – Сашко, який палко вболівав за Революцію Гідності, підтримував Майдан і словом, і ділом, вирішив що в їхньому явно українському селі (все-таки розташоване в центрі країни!) не вистачає державних прапорів. Якщо говорити прямо, то крім сільради – взагалі більш ніде немає.
Хлопець за власні кошти придбав чималі відрізи цупкої тканини синього і жовтого кольорів й замовив у місцевих швачок пошити з них прапор України. Жінки одразу ж згодились і вже за день виконали роботу. Тим часом юнак самостійно пошив стяг Євросоюзу – вручну вирізав зірки і нашивав на синє тло.
Коли робота була закінчена, Сашко знайшов ще одного однодумця і разом вони почепили прапори на водонапірну башту. Башта, за словами хлопців, знаходиться у приватній власності, а господар був щиро радий такій патріотичній обновці.
Та радіти їм випало не довго, адже минуло якихось кілька днів, як невідомі особи (чи особа) вночі залізли на башту і вкрали обидва прапори.
Хлопці, помітивши пропажу, одразу ж звернулися до дільничного інспектора. Той звісно прибув на місце події, все оглянув, записав покази і контакти сільських патріотів, але попередив, що кримінальну справу відкрити не може – прапори не перебували на балансі, та й чеків від купівлі тканини і пошиття не збереглося. А шукати те, чого згідно документів не існує, закон не дозволяє (фотографії і слова при цьому ніякої ваги взагалі не мають).
«Ви зрозумійте, ми є заручниками законів. Щоб відкрити справу, треба мати папери, які підтверджують матеріальну цінність украденого, чи хоча б підтверджують, що майно було чиєсь, а не «безхозне», – пояснив дільничний інспектор. – Я то з людьми поговорив, сусідів опитав, але результатів нуль – ніхто нічого не бачив або не зізнається. Та й прапори поки що ніде не «світилися». Якщо їх хтось вкрав, то або сховав надійно, або продав десь в райцентрі», – сумно констатував правоохоронець, який і сам розчарований і цією пригодою, і власною безсилістю.
Крадіжку прапорів у Великій Андрусівці міліціонер вважає хуліганством, вчиненим кимось не місцевим, бо ж тут він всіх людей знає і стверджує, що навіть підозрювати нема кого. А от приїжджих під час виборів було чимало (деяких, каже, й досі випровадити не можуть). Але ж фактів ніяких немає – село не таке вже й велике, але ж вночі всі сплять, тож свідків крадіжки не було. Прапори зникли безслідно.
Хлопці ж, які чіпляли прапори, називають цей випадок звичайною державною зрадою, бо вкрадено не просто шматок тканини, а офіційний державний стяг. Винуватцю, якщо тільки він знайдеться, вони обіцяють ефектно продемонструвати справжню любов до України.
А тим часом молоді патріоти закликають своїх односельців перестати сидіти по своїх хатах і згадувати Радянський Союз з його «ковбасою по 15 копійок», а всім разом проявити національну свідомість і почепити у селі якомога більше українських прапорів.
«На кожній хаті по прапору, щоб у злодіїв руки відвалилися їх красти!», – сказав Сашко.
Світлана Томашевська, Перша електронна газета