На початку осені 1843 року Тарас Шевченко вирушає на історичні козацькі терени. Автор виданої 1979 року книги “Літо перше (з хроніки життя й творчості Тараса Шевченка)” П. Жур, дослідивши можливі види транспорту і шляхові маршрути, дійшов висновку, що, рухаючись поштовими дорогами, біля Кременчука наплавним мостом поет переправився на правий берег.
Якщо з цього місця їхати на південь, то навряд чи можна оминути територію Онуфріївщини. Відвідавши Хортицю, Нікополь, Катеринослав, Олександрівськ, с. Покровське, Тарас Григорович вирушив до рідної Кирилівки на Черкащині. У згаданій книзі читаємо, про його шлях, зокрема, “Верхньодніпровськ – Павлишинська – Новогеоргіївськ; у Новогеоргіївську поштова дорога закінчувалася, і треба було для 30-верстової поїздки до Чигирина наймати коней”. Якщо тут мова йшла про Павлиш чи й просто у разі, коли шлях проходив Правобережжям, до нього мали входити землі Онуфріївщини й теперішньої Світловодщини. Автор наводить і такий варіант руху: “… Катеринослав – Кременчук. Від Кременчука одна з гілок поштової дороги вела до Новогеоргіївська. Тут вона закінчувалася, і звідси до Чигирина – найближчої поштової станції, від якої можна було дістатися до Звенигородки, – треба було їхати 30 верст”.
Новогеоргіївськ розташовувався при впадінні Тясмину в Дніпро. Приблизно в ті ж часи тут проходило раннє дитинство майбутнього композитора, автора понад 80 вокальних творів на тексти Т.Шевченка, у т. ч. “Заповіту”, М. Лисенка. У разі переїзду на північний берег Тясмина подорожній проїжджав древній Крилів. 1954 року райцентр Новогеоргіївськ і Крилів Кіровоградської області були перенесені до козацького Табурища (тепер – Світловодськ), їх територію затоплено Кременчуцьким водосховищем.
Відвідавши Чигирин і Суботів, Тарас Григорович приїздить до Кирилівки, де 20 вересня хрестить племінника (у метричній книзі села зафіксовано: “Санкт-Петербурзької Академії мистецтв вільний художник Тарасій Григоріїв Шевченко”). Поспівавши і потанцювавши сільськими вечорами поет їде до Рєпніних у Яготин, а на початку наступного року повертається до Росії.
Інформацію П. Жура про маршрут нашими краями Т.Шевченка використали 1990 року науковці Г. та І.Шовкопляси в книзі “За покликом серця: Пам’ятки історії та культури в житті і творчості Т.Г.Шевченка”, додавши до маршруту Кобзаря правобережний Крюків (тепер – у складі Кременчука). Гадаємо, державним і громадським краєзнавцям Кіровограда, Світловодщини, Онуфріївщини є сенс вивчити географічні карти, поштові шляхи, музейні і архівні джерела з даної теми.
Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної газети.