90-річчя свого нелегкого життя зустрів ветеран Великої Вітчизняної війни Козаченко Володимир Маркович з Рівного Новоукраїнського району. З нагоди визначного ювілею учасника бойових дій привітали заступник голови Новоукраїнської РДА Наталія Степаненко, голова міської ветеранської організації Галина Пиндик та Рівнянський сільський голова Віктор Неділько.
Ювіляру гості вручили подарунки, свідоцтво про призначення довічної щомісячної стипендії в 150 грн. і щиро побажали ще довгих років життя в теплому родинному колі, здоров’я та благополуччя.
Рівнянський учасник бойових дій – один із небагатьох фронтовиків, які ще живуть поряд, і яким є що пригадати з пережитого. Це і буремне воєнне лихоліття, і роки після воєнної відбудови, і десятиліття невтомної праці на розквіт країни, і біль від приходу нових змін та перебудови.
…Фронтові дороги Володимира Марковича пролягли не лише Україною, а й іншими країнами – через Румунію, Австрію, Угорщину та Болгарію. А звістку про капітуляцію Німеччини боєць 6-ї повітрянодесантної дивізії Другого українського фронту зустрів уже в Чехословаччині.
До неньки та двох менших братів молодий лейтенант повернувся з пораненням та з медаллю «За відвагу» на грудях.
Ветеран і сьогодні пам’ятає ту невимовну материнську радість, з якою ненька хвилююче притискала його до себе сина, хоч і пораненого, але все ж таки живого.
«А скільки тоді моїх бойових товаришів, так і залишилось лежати в чужих землях, зі сльозами на очах пригадує ветеран. І тут же додає, – а як боляче сьогодні слухати про бойові дії, які розгорнулися на Сході України. Хіба ж я думав, що до такого доживу? Та навіть в жахливому сні не могло привидітись, що наших дітей вбиватимуть росіяни, ті з якими я окраєць хліба ділив на війні, кому останній ковток води віддавав. Та як же це так?», – не розуміє фронтовик і витирає непрохані сльози, які котяться по його старечих щоках…
…28 жовтня ми відзначатимемо 70 річницю визволення України від німецько-фашистських загарбників. 70 років тому нашу Україну було звільнено від тих, хто прийшов поневолити наш народ. Кажуть – в історії своя правда, і вона ніколи всіх не влаштує..
Але, чи то ми почали забувати, якою ціною завойована була Перемога, чи то перестали цінувати мир на землі й забули пророчі слова Шевченка «Що в кожній хаті своя правда, і сила , і воля…», але слово війна перестало бути сторінкою з історичного минулого, воно знову стало реальністю, загрозою, яка прийшла звідти, звідки її і не чекали…
Нинішня річниця проходить в тяжкі часи, коли ми знову, котре, прагнемо визволити свою державу, звільнити свою землю прагнемо миру на нашій Україні…
Олена КОМІСАРЕНКО для Першої електронної газети.