Важливо

Місце битви на Синіх Водах знайдено? Або Де знаходиться клондайк для “чорних” археологів? (частина 4)

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

Особлива тема для “чорних” археологів на території Новоархангельського району – Велика Вітчизняна війна. Тут для пошуковців і колекціонерів, які займаються військовою тематикою, дійсно є чим поживитися. Після бойових дій, які тут тривали влітку 1941-го року, зокрема, після розгрому німецькими військами 6-ї та 12-ї радянських армій, які потрапили під Зеленою Брамою в оточення, на полях і в лісах Новоархангельщини й досі знаходять багато військових артефактів.

Зброя часів Великої Вітчизняної війни вже не цікавить шукачів, адже з часом вона зотліла і вже непридатна до використання. Інша справа – військові нагороди та відзнаки, як радянські, так і німецькі. Зокрема, німецькі натільні медальйони, за допомогою яких можна було ідентифікувати військового в разі його загибелі. На ці медальйони серед збирачів мілітарії також є чималий попит.

На сьогодні на археологічному ринку ціна коливається до кількох сотень гривень за так званий “смертник” рядового солдата Вермахту – до кількох тисяч гривень, якщо власником такого ідентифікаційного жетона був військовий з підрозділів Ваффен СС. Ця тема серед любителів військової історії останнім часом особливо популярна.

Я вже не кажу про різноманітні військові знаки, ордени та медалі, якими були нагороджені рядовий та офіцерський склад з обох воюючих сторін.

Особливо цінуються так звані ранні нагороди – радянські бойові ордени та медалі з маленькими номерами. Іноді серед таких нагород трапляються настільки рідкісні різновиди, що їхня вартість може стартувати від кількох тисяч доларів США за екземпляр!

У зв’язку з цим згадую розповідь мого діда про те, що у 80-х роках до нього в село Радгосп (на сьогодні цього населеного пункту вже немає), що було розташоване неподалік Копенкуватої Новоархангельського району, з Кіровограда приїздили двоє чоловіків у камуфляжі та з металошукачем, пропонували чималі на той час кошти – тисячу доларів, за те, щоб він показав їм місце захоронення одного німецького офіцера.

За словами діда, якому на початку війни було 16 років, і який на власні очі бачив ті події, кілька німецьких солдатів, тікаючи від радянських воїнів, що тоді прорвалися з оточення в районі урочища “Зелена Брама”, поспіхом прикопали на території їхньої садиби тіло свого офіцера, чином не нижче полковника, побоюючись, щоб він раптом не дістався наступаючим. Можна припустити, що вони усі загинули, адже поховання так і залишилося неторкнутим. Судячи з усього, так воно і сталося, адже на початку війни німці будь-що намагалися забрати своїх з місця загибелі і поховати з почестями, а по можливості, доправляли їх рідним на поховання до Німеччини.

Про те, що цей офіцер був дійсно “важливим птахом”, свідчила велика кількість нагород, які виблискували на мундирі загиблого. Йому просто не пощастило, опинився не у тому місці та не в той час.

Звідки ці пошуковці дізналися про офіцера та про поховання, незрозуміло, адже мій дід нікому про це не розповідав. Ймовірно довідалися з якихось німецьких військових мемуарів. Проте чоловік не забажав мати справу з підозрілими шукачами скарбів, назавжди залишивши в таємниці місце поховання німецького офіцера. Але, за моєю інформацією, його нагороди й досі не дають спокою шукачам старовини та легкої поживи.

А що ж події 650-річної давнини? Питання про безпосереднє місце Синьоводської битви й досі залишається не розв’язаним. Швидше за все збройні сутички між об’єднаним русько-литовським військом та загонами трьох татарських ханів тривали не в одному конкретно взятому місці. І спалення литовським князем Ольгердом золотоординського міста – лише фінальний акорд цієї битви за українські землі.

Після розгрому основних сил поблизу сучасної Торговиці, рештки татарського війська, за літописними відомостями, відійшли таємним бродом через Синюху та попрямували в напрямку Криму, швидше за все, в бік найближчої татарської стоянки Шембеки (нині місто Помічна Добровеличківського району)!

Історичні джерела повідомляють, що частина Ольгердова війська влаштувала переслідування татар, і цілком ймовірно, що наступна сутичка між ними і татарськими загонами сталася вже в урочищі Татарка.

Можливо навіть після цієї сутички декому із татарських воїнів вдалося вирватися з під удару лицарів Ольгерда, адже на підходах до Шембек, на околиці сучасного села Піщаний Брід, за відомостями, сталося ще одне бойове зіткнення, під час якого рештки татарського війська були розбиті остаточно.

Ще за 18 років до Куликовської битви 1380 року литовсько-руські війська в битві на Синіх Водах відчутно підірвали могутність Золотої Орди, внаслідок перемоги, що ознаменувала початок звільнення українських земель від панування татарських ханів.

Михайло Петренко для Першої електронної газети.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*