Важливо

Школа. Особливості існування, чи формула виживання

Школа – основа першооснов, де, кажучи старим добрим штампом, «кується» майбутнє нації. Тож вона мала б бути тим середовищем, в яке вливаються найбільші кошти. Кожен учитель мав би бути належним чином фінансово забезпечений, щоб думати лише про учнів, а не про те, як вижити на свою мізерну зарплату. А замість цього вчителі вже давно живуть не тільки добрим, розумним і вічним… Сільські думають, як і коли встигнути подоїти корову, міські – як додатково заробити хоч якісь кошти.

Вчителі не особливо афішують (в силу своєї скромності і вічного побоювання начальства) те, що зароблені ними гроші замість сім’ї витрачаються на придбання інвентарю для уроків і для елементарного забезпечення своєї професійної діяльності. За дрібнички (ручки, папки, скріпки, пачки паперу) за рік набігає чимала сума. Не секрет, що і вчителі, і директори вже давно перетворилися на професійних прохачів для своїх шкіл.

Формульний підхід розподілу грошей з бюджету на школи діє вже кілька років. На практиці це означає: чим більше учнів в школі, тим більше вона отримує коштів. При такому підході зрозуміло: важче всього начебто мають жити сільські малокомплектні школи, а міські (більш наповнені учнями) повинні процвітати. Чи так це насправді, ми розпитали Аллу Богданову – директора міської школи №5 – однієї з двох найбільших на Бобринеччині.

«На сьогодні в школі навчається 478 дітей, – розповіла Алла Євгенівна. – Бюджетних грошей вистачає тільки на заробітну плату вчителям, енергоносії, водозабезпечення. На ремонти – нуль. А ще потрібно вивозити сміття, завозити питну воду, купувати лампочки, замки, дверні ручки…».

Вчителі цього року, як і торік, купували за власні кошти класні журнали, крейду, не кажучи вже про папір, папки, зошити, ручки, посібники та додаткові навчальні матеріали.

«Сьогодні нам кажуть про впровадження технологій, новацій… У сучасному світі їх безліч: відеоуроки, дистанційна постановка завдань , через електронну пошту, дітям, які не можуть відвідувати заняття, спілкування та обмін досвідом між учителями через блоги в Інтернеті. А ще онлайн-олімпіади для учнів, в яких вони могли б випробувати свої знання і отримати певний досвід. Рівень нашої школи досить високий: наші учні обрані для апробації в режимі онлайн завдань для ЗНО-2015. Але ж Інтернет у нас теж оплачується не за бюджетні кошти», – зазначила директор закладу.

Отже, школі є чим пишатися. Але озвучений “краєчок” фінансових проблем все-таки довелося розширити і поговорити відверто про те, хто насправді утримує школу.

«Велика подяка, просто величезна, батькам, які роблять в класах ремонти, здають гроші в батьківську касу (зі скрипом, але ж розуміють, що школі треба підтримка!). Але матеріально забезпечити школу, яка працює ще з минулого сторіччя, вони просто не в змозі, та й не зобов’язані. І ми (педагоги) не можемо перекладати такий тягар на їхні плечі й постійно залазити в батьківську кишеню.

Чого тільки коштувало кілька років тому побудувати внутрішній туалет в старій будівлі, де він ніколи й не передбачався! На щастя, наша школа давно дружить з народним депутатом України Станіславом Березкіним. Після звернення вчителів молодших класів він посприяв із підготовкою проекту будівництва, придбанням всіх матеріалів, проведенням внутрішніх та зовнішніх робіт.

Протягом 10 років я звертаюся в різні місця: до депутатів різних рівнів, до партій, бізнесменів, – продовжує розповідь Алла Євгенівна. – Реакція буває різною. Станіслав Березкін – один із тих, хто всі ці роки допомагає нам. Зокрема посприяв, щоб у школі з’явилися два комплекти парт, ноутбук, комп’ютер, проектор, екран…

У класах нові вікна було встановлено за рахунок батьків, але в школі до недавнього часу залишалося ще 64 безгоспних вікна – в учительській, коридорах, спортзалі. Десять вікон в коридорах замість давно прогнилих вдалося встановити завдяки підтримці Станіслава Березкіна.

Як ви думаєте, важлива така допомога для школи, в якій вчителі змушені за свої кошти купувати крейду, а за батьківські – лампочки? І чи варта подяки учнів, їхніх батьків та вчителів така підтримка в настільки важкий час? Я думаю, що відповідь передбачувана», – закінчила розповідь Алла Богданова.

Сьогодні реформування – дуже модна тема. Але практично при всіх міністрах освіти школі жилося уже не солодко, хоча «реформувалась» вона ледь не щодня. І при нинішньому керівництві ось вже кілька місяців йдеться про що завгодно (наприклад, як підписувати зашити: «для математики» чи «з математики», яку абревіатуру використовувати – ЗШ чи ЗОШ), крім реальних потреб освітньої сфери. А людям хотілося б, щоб «реформатори» почали з базису – матеріального благополуччя шкіл – і закінчили чіткою організацією всієї системи освіти від початкової школи до післядипломного професійного навчання.

Зінаїда Пирля для Першої електронної газети.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*