Важливо

Злиденні та нещасні чи Жебрацький бізнес

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

Просити милостиню стало звичайним явищем. Жебракування, зазвичай, розвивається в період природних і суспільних катаклізмів, а в Україні це явище давно перетворилось на своєрідний бізнес. Значна кількість нужденних перебуває у вимушеному рабстві, наповнюючи гаманці власникам такої кримінальної комерції. А ми, подаючи милостиню, сприяємо їм, не задумуючись про наслідки.

Більшість злиденних українців стають жертвами примусового жебракування. Таке рабство за кількістю потерпілих поступається хіба що трудовій експлуатації. Але прибутковим злочинний бізнес став за рахунок нашої небайдужості.

До жебраків можна ставитись по-різному. Одних шкода, бо вони хоч якось намагаються вижити, а до інших жодного жалю – бо замість пошуку роботи вони обрали легкий заробіток на людському співчутті. Проте, лише дехто із нас задумується над тим, що багато людей жебракують не з власної волі, а є жертвами кримінального злочину. Десятки таких потерпілих щороку звертаються до правоохоронних органів чи громадських організацій з проханням допомогти.

Найуразливішими в цьому плані є неповнолітні. Як правило це діти з неблагополучних сімей, де немає батька, а мати веде аморальний спосіб життя або навпаки – обоє батьків пиячать чи вживають наркотики. Таких випадків, на жаль, дуже багато. Ці дітлахи постійно голодні, недоглянуті, змушені самостійно шукати шматок хліба. А держава не завжди приділяє належної уваги цим сім’ям (хоча на папері у нас все дуже добре!). Це і штовхає дітей до жебракування. Вони дуже легко йдуть під вплив дорослих і легковажно потрапляють у пастку рабського полону. Буває, що жебракувати дітей примушують і власні батьки, вимагаючи з кожним днем все більше грошей на горілку, наркотики чи інші «втіхи» і «свято життя».

В одному із близьких до Кіровограду сіл проживала багатодітна сім’я (батько, мати, троє хлопчиків – 4, 6, 9-ти років і двоє дівчаток – 8 та 11 років). Батьки (палкі любителі алкоголю) постійно знаходились в затьмареному стані і практично завжди забували про свої батьківські обов’язки. Народили п’ятеро дітей, не думаючи про те, як їх виховувати, годувати і яке майбутнє на них чекає. Постійні злидні – безгрошів’я і голод – змусили дітей йти шукати заробітку на їжу. Всі разом вони вирушили до обласного центру просити милостиню. Хтось під церквою, хтось на ринку й автовокзалі з жалісливим поглядом просили у перехожих на пиріжок чи булочку хоча б копійчину.

Коли діти почали приносити до дому гроші (а суми іноді були не маленькими) їхній тато на радощах вирішив «взяти під опіку» дитяче жебракування і їздив разом з ними на «заробітки» контролювати весь процес. Після «робочого дня» батько відбирав у дітей всі гроші і купував собі і дружині дорогу випивку і закуску. При цьому діти знову залишались голодними.

Одного разу все закінчилося тим, що недолугого тата «відсторонили» від нагляду за дитячим жебракуванням підприємливі місцеві «хазяї», забравши дітей до себе. Проживали діти в жахливих умовах. Ні постільної білизни, ні елементарних умов для гігієни не було. Разом з дітьми у сирому підвалі мешкали й дорослі знедолені жебраки. Щоправда, щовечора їх годували якимись залишками їжі чи простими помиями. Щодня жебраків вивозили «на роботу» до м. Черкаси.

І так сім місяців. Батьки навіть не намагались шукати дітей. Лише раділи з того, що позбавились зайвого тягаря. На запитання сусідів відповідали, що діти в інтернаті у Кіровограді. Все б продовжувалось і далі, якби не найстарша дівчинка. Вона підговорила молодших до втечі і одного вечора їм це вдалося успішно зробити. Дякуючи небайдужим людям дітей влаштували до відповідних державних закладів. Батьків позбавили батьківських прав. Доля господарів жебрацького бізнесу залишається не відомою (скоріше за все, вона ніяким чином не змінилася).

Та за законом на осіб, які втягнули неповнолітніх у жебрацтво, чекає в’язниця. Ст. 150-1 Кримінального кодексу України за використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом з метою отримання прибутку передбачено відповідальність у вигляді обмеження волі на термін до 3 років або позбавлення волі на той самий термін. Ті самі дії, вчинені щодо чужої малолітньої дитини або пов’язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, караються обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на строк від 3 до 8 років. Примусове жебракування, у яке втягують неповнолітніх, підпадає і під ст. 150 – «Експлуатація дітей», а також під ст. 304 – «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність».

Звісно, ніхто не може заборонити робити пожертви нужденним, та й ніколи не знаєш напевне, чи ховаються за такими людьми злочинці. Тож фахівці просто радять обачніше ставитися до прохань жебраків.

Отже, якщо людину насправді експлуатують, пожертви лише ще дужче заганяють її у рабство. Це однаково стосується і неповнолітніх, і інвалідів, і людей похилого віку. Для злочинців не важливий вік чи стан жертви, вони розглядають її виняткового як засіб отримання прибутку.

Не дайте обманути себе і понівечити долі тих, хто змушений просити гроші.

Володимир Кудря, Перша електронна газета

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*