Кіровоградська обласна філармонія відсвяткувала 1 жовтня свій 75-річний ювілей. Працівників храму духовності прийшли привітати не лише вдячні глядачі, а й політики, держслужбовці, колеги з інших областей, меценати.
Тригодинний гала-концерт «Україна в моєму серці» минув на одному подиху. Музика Ференца Ліста та Юлія Мейтуса підготували його величність Глядача до урочисто-офіційної частини. Цього вечора в залі зібралося чимало щирих поціновувачів музичного мистецтва, щоб привітати артистів з професійним святом. Море квітів та гучні оплески вчергове довели кіровоградським артистам – вони роблять гідну справу.
Мистецтво, яке дарує людям світло та надію, на жаль, частково залежне і від світу матеріального. Суспільно-політична ситуація в Україні значно скоротила бюджетне фінансування сфери культури. А в такі часи розвиток духовності, як ніколи, потребує підтримки меценатів. Такою підтримкою для Кіровоградської філармонії в наш час є Станіслав та Максим Березкіни.
Група Креатив теж вирішила допомогти світу кіровоградської культури і встановила народній артистці України Антоніні Червінській щомісячну пенсію в розмірі 4 000 грн. Здивуванню та вдячності ювілярів не було меж.
Колеги із західних регіонів України теж не забули про свято своїх творчих друзів і привітали директора філармонії Миколу Кравченка путівкою в Грецію. Потім було ще багато вітань і подарунків – квіти, грамоти, дипломи, картини, ікони. Після врочистостей артисти повернулися до звичного стилю життя – праці задля задоволення глядача.
Академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни», камерний оркестр «Концертіно», ансамбль народної та сучасної музики «Єлисавет-ретро» дарували світло творчості кіровоградській публіці. Глядачів радувала і водночас дивувала сила таланту. Академічні високопрофесійні артисти легко гралися набутками класичного і сучасного мистецтва. Виконання пісні Святослава Вакарчука «Холодно» камерним оркестром «Концертіно» просто шокувало гостей. Зал так шалено плескав артистам, що аж у вухах дзвеніло.
Свято святом, але артисти ні на мить не забували про війну в країні. І військові в першому ряду тому свідчення.
Комусь може здатися, що академічне мистецтво – рудимент минулого в епосі постмодерну. І як заперечення почує у відповідь: «Люди, які це стверджують, просто не бачили палаючі очі зачарованої малечі і не чули божевільних оплесків зали».
Анастасія Лісовська, Перша електронна газета.