Навесні, коли Росія, анексувавши Крим, показала своє справжнє “братерське” обличчя, в одному зі ЗМІ опублікували вірша “Мы никогда больше не будем братьями” про сучасні українсько-російські відносини. А хіба влада Росії хоч коли-небудь виявляла до нас братерське відношення? Невдовзі після Переяславських угод Москва віддала Польщі Правобережні гетьманські землі, зокрема й на терені північної Кіровоградщини. Петро І втопив у крові Запорізьку Січ і Батурин. Єлисавета депортувала українців із Буго-Дніпровського межиріччя для Нової Сербії. На захопленій у козаків землі збудувала колоніальну фортецю св. Єлисавети. Катерина ІІ ліквідувала Гетьманщину й Січ, нав’язала кріпацтво й імперські назви “Єлисаветград” та “Олександрія”. Далі йшли аракчеєвщина, заборона української мови в церкві, книжці, школі, передача місцевих земель чужоземцям. У ХХ столітті – агресія і окупація України Росією Денікіна, а потім Леніна.
“Ленінський” голод, сталінські розкуркулення, примусова колективізація, голодомор, репресії. Швидка здача України Червоною армією фашистам. А після визволення – покарання за це… самих же українців: мобілізація і кидання на гітлерівців непідготовлених хлопців з цеглиною чи гвинтівкою на десятьох. Голод 1946 – 1947… З УРСР викачувалися в 1950 – 1960-х роках газ, нафта. Хоча в тутешніх домівках газу ще не було. Нав’язування будівництва Чорнобильської АЕС. Деградація колгоспів. Картки на цукор. Такими є окремі риси не “братерської”, а ворожої політики Москви щодо України. Ціна тому – мільйони і мільйони українців по Соловках, Гулагах, Сибірах, могилах на рідній землі. Мільйони вимушених емігрантів від США й Канади до Австралії. Мільйони манкуртів, типу спікера РФ Матвієнко, Колісниченка, Левченка, Симоненка, донсько-кубанських “казаков”.
Володимир ДОЛЯ для Першої електронної газети.