Важливо

Сам собі військовий психолог (поради до часу, 2 ч.)

Події, які розвиваються в нашій країні в останні місяці, показують, що на волонтерстві лежить тяжка, але підйомна ноша – збір коштів для військових, які беруть участь в АТО, підтримка рідних, допомога в лікуванні і багато іншого. Проте часто за матеріальним ми забуваємо про духовне. У той час як сотні військових повертаються додому з психологічними травмами, їхні біди не такі помітні, як, наприклад, поранених внаслідок обстрілу «Градами» чи мінометами.

Продовження «захалявної віртуальної книжечки», підготовленої практичним психологом Оленою Каліман, яка може допомогти військовим, які перебувають у зоні воєнних дій та тим, хто повернувся, і їх рідним.

Психологічна травма
Психологічна травма поняття не нове, але останнім часом дуже поширене. Під психотравмою розуміють шкоду, заподіяну психічному здоров’ю людини. До симптомів, які вказують на наявність психотравми в психіці людини, відносять: по-перше подію, яка оцінюється як сильний удар, або неочікувана втрата, по-друге ‒ постійні спогади (в середньому події забуваються за три дні), по-третє – втягнутість (все сприймається надто особисто, без аналізу ситуації, погляду з боку), по-четверте – нестійкий настрій, кошмари, безсоння, по-п’яте – людина не прагне розвиватися, по-шосте ‒ схильність до саморуйнування (самогубство, алкоголізм, наркотики, тяга до протиправних дій). Але наявність кількох симптомів чи всіх одразу може і не бути психотравмою. Все залежить від індивідуальності бійця. Але, якщо перелічені ознаки наявні більше місяця, необхідне втручання фахівців. Тому в умовах бойових дій командири та їх підлеглі мають, за відсутності військових психологів, самі проводити профілактику психотравм.

Основні напрями профілактики бойових психічних травм.
1. Навчання командирів, а через них і всіх військовослужбовців основам психології та практичним навичкам і вмінням своєчасного розпізнання психічних .
2. Роз’яснення особовому складу природи стресових ситуацій та переконання їх у персональній відповідальності за власний психічний стан, опанування найпростішими прийомами релаксації, медитації тощо. Така робота має проводитися безпосередньо перед боєм і в періоди затишшя.
3. Оптимальне забезпечення особового складу всім необхідним, формування їх упевненості у власних силах, турбота про харчування й відпочинок.
4. Своєчасне розпізнання осіб з бойовими психічними травмами, надання їм оперативної психологічної допомоги та їх евакуація в тил. Основними критеріями для евакуації є: неспроможність військовослужбовця виконувати функціональні обов’язки, неадекватна оцінка оточення, відсутність контакту, деморалізуючий його вплив на оточуючих, загроза з його боку для інших військовослужбовців.

Розлади психіки, провідною ознакою яких є фобія – патологічний страх, характерними симптомами якого є серцебиття, холодний піт, сухість у роті, тремтіння кінцівок, мимовільне виділення сечі та калу, паралічі кінцівок, заїкання, німота.

Бойовий шок і бойове стомлення проходить у три стадії:
– перша розвивається протягом кількох годин (діб) і характеризується почуттям тривоги, що поступово зростає, страхом і погіршенням настрою;
– друга – гостра стадія – продовжується від кількох днів до кількох тижнів, проявляється розвитком психосоматичних порушень невротичного характеру;
– третя – хронічна стадія – характеризується тривалою психічною декомпенсацією зі змінами особистості.
Під бойовим стомленням розуміють психічні розлади, які виникають у воїнів через кілька тижнів бойових дій середньої інтенсивності.

Посттравматичний синдром включає групу психічних розладів, які виникають внаслідок неусвідомлених намагань людини “витіснити” зі свідомості найбільш несприятливі епізоди. Основні форми прояву посттравматичного синдрому: часткова чи повна соціальна дезадаптація, зниження пам’яті, думки про самогубство та суїцидальні дії, почуття постійної стомленості, неспроможність концентрувати увагу, порушення сну, зловживання алкоголем, прийом наркотиків, болісні головні болі, шлунково-кишкові розлади, сексуальні розлади тощо.

Тож для протидії психотравмам вчіться самодисципліні – здатності діяти незалежно від емоційного стану. А щоб емоції були під контролем, кожна емоція має бути відредагована – кричіть, плачте, тренуйтесь, малюйте, пишіть, тобто будь-які прийнятні способи виходу емоцій. Медитуйте – спробуйте повільно вдихати і видихати, подумки переноситися до моря, до сонця, подумки повертатися. Основна ідея – забезпечувати собі періоди відносного емоційного комфорту. Спілкуйтеся на різні, не пов’язані з бойовими діями, теми. Жартуйте, щоб емоційно розвантажитися.

Атеїзм чи віра?
За статистикою учасники бойових дій стають більш набожними після повернення додому, але є й такі, що повертаються атеїстами. Атеїзм чи віра формується від того досвіду, який отримав боєць. У періоди безнадії, постійної загрози життю людини потрібна віра в вищі сили, щоб отримати містичний захист, шляхом виконання ритуалів (молитви, амулети). Атеїзм частіше наслідок відчаю, викликаний смертю товариша, близьких, контузією самої людини. «В окопах немає атеїстів» – цей афоризм стверджує, що під час смертельної небезпеки всі люди будуть вірити у вищі сили.

Життя у мирний час – нова адаптація
Після бойових дій незалежно від їх масштабу та соціалізації суспільство, учасник ще багато років хворіє хворобою, яку вчені назвали «звичкою до насилля». Життєвий досвід учасників бойових дій складний та жорстокий. Агресія, що довго стримувалася під час оборони, спрямовується на близьких, на оточення. Та й суспільство сприймає недавніх героїв з тривогою. Як наслідок – конфлікт з новим «середовищем». Бійцям треба знову звикати до «нових правил гри життя», де немає місця збройному вирішенню конфлікту, де діють «дрібниці життя» з точки зору бійця. Загострена реакція на будь-яку небезпеку провокує до силових методів захисту. На перший план під час адаптації бійця постає питання: хто ворог? І якщо під час бойових дій ворог відомий і його слід знищити, то в цивільному суспільстві доведеться шукати і істинного ворога, і нові законні методи боротьби. Колишнім бійцям важко стримуватися, проявляти гнучкість, відмовитися від звички хапатися за зброю, багато солдат переносять військовий устрій в свої сім’ї, навіть в душі розуміючи, що це неправильно. Непримиримість, підвищена конфліктність, а іншого боку – втома, є природними супутниками військових, що повернулися з зони бойових дій. Більшість пристосовуються, щоб не виділятися. Інші ж стають «бійцями» до кінця життя.

Пройшовши таку школу життя, колишнім бійцям важко підпорядковуватися, хто б то не був, бо в першу чергу – це удар по самооцінці, амбіціях. Довгі переходи по канату між життям та смертю рано чи пізно дадуть про себе знати у вигляді стресів, запоїв, заперечення цивілізованих норм поведінки.

Процес адаптації до мирного життя характерний проявами «бойової ностальгії» – бажання повернутися туди, де зброя дає владу. Тому багато й повертається в інші «гарячі точки», так і не адаптувавшись до миру. Усвідомлення себе учасником особливої «касти» надовго зберігає «братерські» зв’язки.

Гостру психологічну драму відчувають інваліди. Для них головне відшукати ту нішу в житті, де відчуватиметься їх значимість, потрібність для суспільства. Звичайно, допомогу комбатантам в адаптації забезпечують тили (сім’я, друзі, колеги), але і самій людині варто прагнути до швидкої перебудови. Головне – не застрягати на минулому, не перевантажувати оточення атрибутами бойових дій (форма, фото, амуніція), цікавитися новим, розкривати нові сфери діяльності (будівництво, кулінарія, публіцистика, кінологія), спілкуватися на рівних (не піднімати свого соціального статусу за рахунок учасника бойових дій), займатися фізичним розвитком, турбуватися про повноцінне харчування, сон. Безперечно кожен учасник військових дій герой, з почуттям власної гідності, але адекватне сприймання світу ще ніхто не відміняв. Навіть – героям.

Підготувала практичний психолог Олена Каліман.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*