24 вересня відбулося урочисте відкриття фестивалю театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», а заодно – кіровоградцям відкрили театральний сезон.
Яскравий історично-еротичний почин представили артисти Кіровоградського музично-драматичного театру ім. Марка Кропивницького прем’єрою історичної драми «Назар Стодоля».
«Назар Стодоля» – легендарний твір, написаний у 1843 році Тарасом Шевченком. Це єдиний драматичний твір Кобзаря, який знайшов реальне втілення на сцені та приніс Шевченку визнання як драматургу. Правда, літературознавці неоднозначно характеризують як стильову особливість драми, так і її художнє значення. Але факт є фактом – твір лишається жити у віках: по ньому знімають фільми, ставлять спектаклі, вивчають в університетах.
Загалом драма «Назар Стодоля» не надто постраждала від режисерських світовідчуттів та пошуків. Варіант, представлений на сцені театру, увібрав у себе найсильніші сторони Шевченкового тексту, збагатившись новими, більш детальними культурними та навіть еротичними елементами.
Історична та любовна лінії драми були представлені у романтичній манері. Глядачі мали змогу відчути 17 ст. через народні гуляння, що супроводжувалися запальними танками, милозвучними піснями, веселими примовляннями і жартами, а також через войовничу вдачу козаків, майстерно передану кіровоградськими акторами. До речі, костюми артистів, без яких не вдалося б в повній мірі втілити в життя задум режисера, були просто шикарні!
Вечорниці, хвацькі змагання з шаблями, палкі поцілунки не залишили байдужими нікого з глядачів. Акторам аплодували ледь не через кожні 15 хвилини спектаклю. Але найбільше глядацький зал вразив пристрасний момент зустрічі Назара та Галі у «страхітливій» корчмі. Коли молоді простелили на підлозі кирею і почали пристрасно скидати один з одного одяг – очі багатьох гостей розширились від здивування, адже в рукописі Шевченка такої сцени не було…
Не зважаючи ні на що, «гостренькі» моменти виглядали досить гармонійно та легко, викликали посмішку і захоплення. Широкоплечий Назар у виконанні заслуженого артиста України Олександра Ярошенка зі сцени чарував глядачів своєї чоловічністю. Він так міцно і закохано пригортав до себе Галю, що йому вірилося. Не тільки вірилося, а й хотілося бути на її місці: хоч на сцені, хоч в реальності.
Але не цілунками і обіймами єдиними підкорила вистава глядачів. У ній було всього потрохи: і суму за славними козацькими часами, і злості від жадібності людей, і гумору від «близькості до народу» і прекрасної гри акторів. Служниця Стеха у виконанні Інни Дорошенко могла навіть не говорити. Жива міміка і вміння цієї акторки стати в позу говорили більше, ніж слова. І глядачі по-достоїнству оцінювали цей талант – сміхом та оплесками.
Загалом глядачі отримали купу позитивних емоцій. Це відчувалось в їх гомінливості після спектаклю, у бурхливих оплесках, коли артистів не хотіли відпускати зі сцени і кілька разів викликали на поклон, у задоволеному сміхові малечі, яка сиділа поруч мене і захоплено дивилась на шаблеві бої. Настрій Шевченкового творіння кіровоградські артисти передали вповні. Думаю, сам би Кобзар здивувався тому, як сучасники представляють його твори.
Настя Лісовська, Перша електронна газета