На його появу чекали майже десять років. Адже Україна ще у 2005 році підписала Болонську декларацію, взявши на себе зобов’язання стандартизувати систему вищої освіти за нормами, прийнятими у країнах Європейського Союзу. Але постійні чвари між політичними силами у Верховній Раді весь час відкладали прийняття нового сучасного закону «Про вищу освіту», якій мав би на законодавчому рівні закріпити реформи у вищій школі. Нарешті такий закон прийнято.
Де-юре він вступає в дію 6 вересня. А де-факто? Непросте питання. Дуже багато залежатиме від ситуації в країні, дієздатності парламенту та доброї волі парламентарів й надалі оновлювати законодавчу базу, від здатності суспільства «переступити» через історичні традиції сприйняття вищої освіти. Основні новації закону «Про вищу освіту»-2014, строки та можливі складності його впровадження – теми розмови з головою ради ректорів Кіровоградської області, ректором Кіровоградського національного технічного університету, професором Михайлом Черноволом.
– Михайле Івановичу, з одного боку цей закон, нарешті, юридично закріплює певні норми, які вже давно діють у галузі вищої освіти. На відміну від цього, є абсолютно нові моменти, яких раніше в українські вищій школі не існувало?
– В новому законі багато новацій, як дрібних, так і значних. Зокрема, скасовуються освітньо-кваліфікаційні рівні «молодший спеціаліст», «спеціаліст» та науковий ступінь «кандидат наук» (скасовується по завершені перехідного періоду, але про це згодом – прим.). Натомість з’явиться новий рівень вищої освіти «молодший бакалавр», такого раніше не було. Замість кандидата наук буде «доктор філософії» (Ph.D.). Взагалі змінюється механізм отримання диплома доктора філософії. Навчання в аспірантурі стане, дійсно, навчанням за програмою і навчальним планом, а не просто, як зараз, спільною працею аспіранта і його наукового керівника. Термін навчання в аспірантурі збільшується з трьох до чотирьох років. Далі, нововведенням у науково-кадровій сфері стане те, що рішення спеціалізованих Вчених рад університетів по присудженню наукових ступенів буде остаточним і не потребуватиме затвердження у Міністерстві. Але, звичайно, підвищуються вимоги до спеціалізованих Вчених рад.
Законом передбачено створення кардинально нової структури: Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Хоча поки що не зрозуміло, як саме, але передбачається, що ця структура буде впливати на якість освіти, оскільки в її складі будуть представники роботодавців, ВНЗ, наукових організацій, громадських організацій, студентства. На Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти перекладається, крім загального поняття контролю якості, питання ліцензування, акредитації спеціальностей, розробка положень про наукові ступені, спецради та інше. Тобто Міністерство освіти і науки передає цьому колегіальному органу значну частину регуляторних повноважень.
Ще одна нова норма цього закону – впровадження загальноєвропейських норм навантаження на викладача і студента. Зокрема, для студентів – 30 годин на семестр та 60 годин на навчальний рік. Але знову ж таки, як ці норми впливатимуть на якість освіти? Зараз деякі роботодавці скаржаться на те, що студенти відвідують недостатню кількість занять. Тепер занять стане ще менше, бо мається на увазі, що студент повинен витрачати більше часу на самостійну роботу. (Нові освітні програми, які передбачають зменшення обсягу одного кредиту ЄКТС до 30 годин і зменшення максимального навчального навантаження науково-педагогічного працівника до 600 годин, починають діяти з 1 вересня 2015 року – прим.)
Нарешті законодавством передбачається механізм нострифікації (тобто визнання, підтвердження) іноземних дипломів. Раніше виникали парадоксальні ситуації, коли, наприклад, ми не могли взяти на роботу випускника Гарварду, тому що у нього не було українського диплома. Інші приклади – коли люди, закінчивши університет за кордоном, потім заочно вчилися в українських ВНЗ, щоб номінально отримати повну вищу освіту. Нонсенс! З іншого боку, є чимало випадків, коли за кордоном без проблем визнають наші дипломи та приймають наших студентів на навчання у магістратуру. Нострифікація не працювала практично, не існувало підзаконних документів, яким чином її проводити? За новим законом Вчена рада окремого університету матиме право розглянути і вирішити це питання.
Новий закон «Про вищу освіту» декларує право вищих навчальних закладів розпоряджатися своїми заробленими коштами, зокрема відкривати депозитні рахунки у банках. Хоча така ж сама норма існувала і у попередньому законі! Але існувала більше в теорії, ніж на практиці. Скористатися цим право змогло дуже небагато вищих навчальних закладів. Тому що були деякі протиріччя з Бюджетним кодексом, а Бюджетний кодекс по рангу вищий, ніж закон про вищу освіту. Нашому університету вдавалося користатися цією нормою закону десь з 2002 по 2010 роки. Свого часу ми через суд домоглися у Держказначейства забезпечення права покласти власні кошти на депозит. Останні три-чотири роки це зробити взагалі неможливо, тому що існують проблеми з державним бюджетом, навіть прості перерахування через єдиний рахунок казначейства складно провести, не кажучи вже про те, щоб взяти деякі кошти та вкласти на банківський депозит. Поки що важко сказати, як буде працювати ця норма закону. Її потрібно приводити у відповідність з Бюджетним кодексом, іншими нормативно-правовими документами. На це потрібен час. Деякі норми нового закону запрацюють зразу, деякі – пізніше. Навіть у прикінцевих положеннях відкладаються терміни вступу у дію деяких статей закону.
– До речі, остаточний перехід на градацію випускників бакалавр/магістр відбудеться у 2016 році. Якщо у вітчизняних ВНЗ все одно існує майже подібна система, як Ви вважаєте, навіщо ще два роки перехідного періоду?
– В першу чергу, потрібно надати час вищим навчальним закладам підготуватися до нових рівнів вищої освіти. Зараз більшість випускників бакалаврату продовжують навчання, поступаючи на освітньо-кваліфікаційні рівні «спеціаліст» чи «магістр». Згідного нового закону, випускники університетів, інститутів, академій отримуватимуть рівні вищої освіти «бакалавр» (три-чотири роки навчання) або «магістр» (ще додатково півтора-два роки навчання).
В країнах Західної Європи 80% людей, що мають вищу освіту, – саме бакалаври. Дехто продовжує навчання у вищих навчальних закладах або у потужних навчальних центрах при підприємствах та отримує диплом магістра.
Там до такої градації звикли. Ми до цього ще не зовсім готові, тому Міністерство визначає певний перехідний період. В першу чергу для ВНЗ: розробити нові навчальні плани (з огляду на зменшенням кількості кредитів, кількості пар), визначити необхідні курси предметів, упорядкувати склад випускаючих кафедр. Не всі випускники бакалаврату продовжуватимуть навчання у магістратурі, відповідно, може виникнути питання скорочення штату випускаючих кафедр. Законом визначені обов’язкові вимоги до складу кафедр, які випускають магістрів. Якщо на такій кафедрі немає необхідної кількості докторів наук – кафедра не матиме права готувати за певною спеціальністю магістрів, лише бакалаврів. Багато вищих навчальних закладів таких обмежень просто не витримають…
– Через пару років ми матимемо ситуацію, коли значна кількість випускників лишатиме ВНЗ з дипломом бакалавра. Як Ви думаєте, можливе упереджене ставлення суспільства, роботодавців до таких випускників, як до таких, хто має, умовно кажучи, незакінчену вищу освіту?
– Так, можливе. Хоча вже зараз ми маємо й протилежну картину, особливо по київським ВНЗ. Як не парадоксально, але дуже багато студентів залишають столичні університети та йдуть працювати після чотирьох курсів з дипломом бакалавра. Чому? Якщо студент ще під час навчання знаходить нормальну роботу і його рівень підготовки влаштовує роботодавця (перш за все мова йде про приватні структури), то для роботодавця не так і важливо, який саме диплом має співробітник. Головне – яку користь працівник приносить компанії, а не назва диплому: «бакалавр» чи «магістр». Але це серйозна проблема для університетів, які втрачають контингент студентів, які навчаються у магістратурі.
За старим законом бакалавр – це базова вища освіта, спеціаліст/магістр – повна вища освіта. За новим законом «Про вищу освіту» не буде таких термінів. Визначаються лише рівні вищої освіти. Молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії – це все вища освіта. Навіть випускники коледжів чи технікумів отримуватимуть вищу освіту (вищу освіту!) за рівнем «молодший бакалавр». До прийняття закону точилася дуже серйозна дискусія з того, чи виводити технікуми і коледжі з системи вищої освіти у професійну освіту? Все таки вирішили залишили їх у системі вищої освіти, тому у нас в Україні досі така велика кількість ВНЗ, тому що вищими навчальними закладами вважаються не лише інститути, академії, університети, але й технікуми і коледжі. Нас не розуміють у країнах Західної Європи, чому в Україні більше 800 ВНЗ? Хоча, з іншого боку, при іншому порівнянні, у нас в країні вдвічі менше вищих навчальних закладів на 1 млн. мешканців, ніж у США.
Юридично, бакалавр – це людина з вищою освітою. Але в суспільстві панує думка, що для вищої освіти потрібно вчитися, щонайменше, п’ять років. Думаю, знадобиться деякий час, можливо, років п’ять, для того, щоб суспільство сприймало як належне те, що бакалавр – випускник університету з вищою освітою і що зовсім не обов’язково всім студентам отримувати диплом магістра. Згодом ми всі до цього звикнемо…
З практики нашого університету ми бачимо, що з кожним роком зростає частка студентів, які свідомо вирішують не продовжувати навчання після бакалаврату. Згідно опитувань студентів, це ті, хто вже має роботу, тому й не планує поступати до магістратури (не беручи до уваги інші причини, наприклад, відсутність коштів на навчання). Має місце сам факт: з дипломом бакалавра вже можна йти працювати.
– Заради підвищення якості вищої освіти створюється навіть окрема структура, Національне агентство. Але якість вищої освіти – це вже наслідки, причина – рівень шкільної підготовки з математики, фізики. Як можна вимагати високого рівня від вищої освіти, не підтягнувши середню освіту?
Ремарка: новий-старий директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук наводить жахливі цифри у своїй публікації «Час кричати SOS!» для «Дзеркала тижня». Цитата: «Загальноосвітня школа України не забезпечує надання своїм вихованцям рівня знань, що визначений Державним стандартом освіти. Так, з математики найбільша кількість абітурієнтів (6,97%) змогла набрати за виконаний тест лише 7 балів із 56 можливих. Лише 47 абітурієнтів, склавши тест із математики, набрали 56 балів. А це — 0,03% від кількості осіб (135770), які складали цей тест. Натомість, за нашими підрахунками, кількість випускників лише фізико-математичних ліцеїв, спеціалізованих загальноосвітніх шкіл, закладів освіти з поглибленим вивченням математики в сотні разів перевищує кількість найуспішніших за результатами ЗНО… Не набагато кращою є ситуація з фізикою. Максимально можливу кількість тестових балів із цього предмета набрали лише 0,02% абітурієнтів, а найбільше учасників оцінювання (8,28%) отримали лише 10 балів із 56 можливих. Середній бал, який показали під час тестувань золоті й срібні медалісти, становить усього 174,2, а з іноземних мов — від 163 до 166 балів. 378 медалістів за результатами ЗНО не набрали й 124 балів».
– Дійсно, оцінюючи рівень випускника будь-якого ВНЗ, починати треба зі шкільної освіти. Це дуже важливий момент. Просто біда, особливо для технічної освіти, через те, що на технічні спеціальності поступають випускники шкіл, які закінчили школу з невеликим середнім балом.
Будь-хто може відкрити електронну систему «Конкурс» і порівняти бали абітурієнтів, що цього року поступали на технічні та економічні чи гуманітарні спеціальності. Наприклад, прохідний поріг на держбюджетні місця денної форми навчання за деякими економічними спеціальностями КНТУ перетнули абітурієнти, які мали середній бал сертифікату ЗНО 180-190 з 200 можливих і середній бал документу про освіту 55-59. Тобто загальна сума – 590-600 балів. В той же час, абітурієнти, які поступили на машинобудівні спеціальності, мали середній бал сертифікату ЗНО 127-150, а середній бал атестату – 33,5. В сумі – 500-540 балів.
Більш того, 43% від тих випускників шкіл, хто складав тести ЗНО з математики, набрали менше 140 балів. А математика – це профілюючий предмет для технічних і економічних спеціальностей, людина не може претендувати на вступ до вищого навчального закладу за цими спеціальностями, якщо не набере під час ЗНО 140 балів з математики.
В цьому році сотні ВНЗ стикнулися з проблемою виконання державного замовлення за технічним спеціальностями, причому навіть такими, які ще донедавна вважалися популярними: «Комп’ютерна інженерія», «Автомобільний транспорт» тощо. Тому практично всі технічні вищі навчальні заклади, в тому числі такі флагмани української технічної освіти, як Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут», Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Національний авіаційний університет були змушені коригувати держзамовлення в сторону зменшення. Дуже серйозно на хід вступної кампанії вплинули результати ЗНО з математики…
На цьому фоні Кіровоградський національний технічний університет, можна сказати, вдало провів приймальну кампанію. Університет отримав держзамовлення більше, ніж минулого року. І якщо рахувати за інтегральним показником, то, в цілому, ми зарахували на державні місця на базі повної середньої освіти, на базі технікумів та коледжів і на базі бакалаврату більше абітурієнтів, ніж у 2013 році. Крім того, у порівнянні з минулим роком, у нас на 56% збільшилась кількість першокурсників-контрактників…
Якщо говорити про реформування шкільної освіти, то поки що дії направлені, зокрема, на зміни у термінах навчання, введення другої іноземної мови. Декілька років тому планувалось вжити заходів щодо підвищення рівня фізико-математичної підготовки, але потім все затихло…
– Повертаючись до питання якості підготовки фахівця з вищою освітою, новий закон не змінює підходи до практичної підготовки студентів. В тексті Закону зазначено: «…керівник ВНЗ зобов’язаний забезпечити…» і все. Підтримка з боку держави навчальних закладів не передбачається? Керівництво ВНЗ, як і раніше, змушено буде благати власників підприємств взяти студентів на практику?
– Це одна з величезних проблем вищої освіти. Ми до останнього сподівались, що в новому законі буде вирішено питання практичної підготовки студентів, але… Думаю, треба розробляти окремий закон щодо практичної підготовки, міняти деякі норми інших нормативно-правових документів, в першу чергу податкове законодавство. Треба зацікавити підприємства, особливо – приватні підприємства, брати на практику студентів коледжів, технікумів, університетів. Можливо таку пропозицію внесе Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
Підприємства не зацікавлені брати студентську молодь на практику. Раніше, коли підприємства відчували дефіцит працівників, вони могли використовували практикантів як робочу силу. Зараз це не вигідно, оскільки зарахування практикантів у штат тягне за собою підвищення податкових зобов’язань. А комерційна користь від роботи практикантів, особливо студентів першого курсу, не значна. До того ж підприємство не має гарантії, що студенти-практиканти згодом підуть до них працювати. Знову парадокс: підприємствам потрібні якісні спеціалісти, у тому числі з практичною підготовкою, але коли заходе мова про надання цієї практичної підготовки… Ніхто не може силоміць заставити приватне підприємство брати на практику студентів, отже треба таким чином врегулювати законодавство, щоб підприємства самі були зацікавлені у практикантах.
– Михайле Івановичу, коли в КНТУ з’являться перші – за новим законом – доктори філософії, Ph.D.?
– Думаю, десь років через два. Тому що науковці, які закінчують аспірантуру на момент вступу закону в дію, матимуть один рік на захист дисертації на отримання наукового ступеня кандидата наук. Можливо, вже наступного року буде впроваджено навчальну програму для аспірантури та розпочнеться перехід до навчання на доктора філософії. Юридично обидва дипломи матимуть однакову силу, кожен кандидат наук зможе обміняти свій диплом на диплом доктора філософії (Ph.D.).
Хоча у нас в університеті навіть зараз є, щонайменше, п’ять осіб, які вже мають диплом доктора філософії, одночасно до диплома кандидата наук. Раніше отримати такий диплом можна було за бажанням людини, але він мав більше символічне, ніж практичне значення.
Як у випадку з аспірантурою, так і у багатьох інших моментах, впровадження нового Закону «Про вищу освіту» потребуватиме певного часу та зусиль. Кожен ВНЗ повинен буде привести під вимоги нового закону навчальні програми, плани, переробити дуже багато документів, наприклад, свій Статут. Реалізація нового закону залежатиме від загального стану в державі, стану економіки країни в цілому та кожної окремої області, виконання бюджету та інше. Але найголовніше – новий закон прийняли, він вже є! Це дуже важливий політичний сигнал суспільству, вищій школі. Чесно кажучи, я інколи навіть думав, що новий закон «Про вищу освіту» так ніколи й не приймуть…
Олександр Виноградов для Першої електронної