Чи не час розпочати відродження свинарства?

Свиня

Таке запитання задали собі на одному з найпотужніших кіровоградських підприємств, здатних започатковувати найперспективніші та найуспішніші вітчизняні проекти. Відповідь не заставила довго себе чекати.


Передісторія питання

Кілька років тому група підприємств «Креатив» вирішила вкласти інвестиції у будівництво сучасного свинокомплексу європейського типу. Розпочалося будівництво на занедбаній території колишнього військового полігону за кілька кілометрів від райцентру Компаніївка у вересні 2010 року. Правду кажучи, частина жителів селища, очолювана представниками окремих політичних сил та деякими депутатами, виступала тоді проти будівництва. Незгодних хвилювала можливість виникнення в районі «справжньої екологічної катастрофи». Ініціатори створення підприємства з такою категоричністю не погоджувалися. Адже були твердо переконані в дотриманні всіх належних екологічних вимог, доцільності створення потужного підприємства, яке дасть не лише чимало нових робочих місць, але й забезпечить належні надходження до бюджету. Крім того, для налагодження нормальних конструктивних взаємостосунків передбачили додаткові внески в розвиток соціальної сфери району.

Та попри все це, поки тривало будівництво свинокомплексу ІП «Ліга», в Компаніївському районі від людей чулися різні відгуки з приводу його наслідків. Зокрема й такі – мовляв тепер і дихнути не можна буде, все навколо просякне нестерпним запахом свинячого посліду. Словом – екології капець. І от, уже влітку цього року трапилася нагода перевірити деякі з почутих тверджень. З настанням справжнього, до 39 градусів, тепла вирушаю на згаданий свинокомплекс. Попередньо гарненько оббризкавши себе одеколоном. Як кажуть – на всяк випадок. Проїздимо Компаніївку – запаху не відчувається, а напруження зростає. Прошу водія трохи відчинити вікно. Той, посміхаючись, відчиняє в салоні всі вікна, ще й розмахує рукою, захоплюючи всередину додатковий потік повітря.

– Не пахне?, — уточнює, посміхаючись.

– Не чую. Може комплекс не працює, чи вітер не туди дме?, – висловлююсь невпевнено, відчуваючи, що вітер дме таки в «потрібному» напрямку – від комплексу через трасу якраз саме в бік Компаніївки. А сам тим часом згадую босоноге дитинство в селі, маму, яка з дня в день без вихідних поспішала о четвертій ранку на місцеву свиноферму… Згадую, як частенько, їдучи на велосипеді, доводилося розминатися з трактором, який бруківкою майже через центр села вивозив щойно викачані з корпусів відходи свинячої життєдіяльності. Потрапляючи в калюжі та вибоїни, причеп щедро поливав ними і дорогу, і всіх перехожих. І мене, малого, разом із велосипедом. Багато хто, звичайно, лаявся. Подібна ситуація спостерігалася тоді чи не в кожному селі. Але… Не пахло.

Не пахло навіть тоді, коли йдучи зі школи, та намагаючись переступити щедро «политі» узбіччя, зачерпував з несподіваної калюжі в кирзові чоботи аж «по самі вінця». А пахло іншим. Найсмачнішими у світі підсмаженими картоплею зі свининою, сальцем із часничком. Може тому, що не часто потрапляли вони тоді до столу?! Усе більше – на великі свята…

Дуже погано, чи дуже добре? Істина, традиційно, десь посередині

Щоб перевірити, наскільки все обіцяне колись відповідає дійсності, мені, звичайно ж, не вистачило б ні відведеного часу, ні належної кваліфікації. Але дещо впало в око насамперед – надзвичайна чистота і на підприємстві, і навколо нього. Майже як у міському парку – з квітами, зеленню та скульптурами. Щодо запаху, то варто погодитися – він таки відчувається. Але дуже слабкий і то – вже безпосередньо на території комплексу. Але ж свині – є свині.

Та мета поїздки була дещо іншою. Бо якби Україну нині турбувала лише проблема можливого запаху від свиноферм, то й горя, як кажуть, не було б. Як не бачать в цьому проблеми тваринники Нідерландів, США чи Великої Британії. Проблема ж, швидше, – в наявності (чи відсутності) наїдків на столах наших громадян. А ще в тому, що від нестачі саме того, що неприємно пахне, гинуть, ще зовсім недавно – найкращі в світі, чорноземи. На наших полях і справді нічим не пахне. Принаймні, органікою там не пахне точно. Тією самою, яку в світі називають «золотом» і без якої гумус хліборобові може лише снитися. Звичайно, з хімією легше, хоч після неї продукція не зовсім та, точніше – зовсім не та. Але то вже інша справа.

Про кадри, які вирішують все

Для оснащення комплексу ініціатори його будівництва закупили та встановили свого часу одне з найкращих в світі обладнань французької фірми «І-ТЕК». А починаючи з 1 лютого 2011 року тут утримують свиней чистокровних селекцій – «Велика біла», «Ландрас», «П’єтрен» та інших класичних порід, виведених для промислового вирощування. Саме вони дають максимальні прирости, якісне м’ясо, вагомі приплоди.

На підприємстві працює 118 людей, безпосередньо з тваринами – 35. Усі без виключення спеціалісти перед тим, як зайняти ту чи іншу посаду, проходять стажування операторами по догляду за тваринами. Саме за результатами стажування в першу чергу, а вже потім – з урахуванням освіти та інших характеристик, працівник займає відповідну посаду.

Умови на підприємстві постаралися створити такі, за яких людям працювалося б комфортно і спокійно. Усі без винятку працівники, мають соціальний пакет та офіційну зарплату (значно вищу від тієї, що склалася в районі) – в середньому від 2800 – 3000 грн. Забезпечені безкоштовним харчуванням. До 80 відсотків працівників свиноферми – місцеві жителі, яких щодня підвозять до підприємства і відвозять додому.

Щодо особливостей в «свинячій» справі

Від умов роботи залежить мікроклімат в колективі, а значить – знижується стресове навантаження й на тварин. Саме в останньому зооветспеціалісти вбачають специфічну позитивну особливість подібних підприємств, яка забезпечує бажану продуктивність виробництва.

Для когось це може здатися смішним, але на сучасному підприємстві, виявляється, переймаються тим, щоб у тварин… не виник стрес. Бо якщо, наприклад, налякали поросят, то у них погіршиться апетит. Як наслідок, тварини можуть недобрати вагу. А стрес може передаватися від працівників, коли в колективі якісь негаразди, чи проблеми. Саме тому взаємовідносинам між працівниками в колективі тут приділяють посилену увагу. Як і ставленню працівників до тварин.

«Особливість біологічного підприємства полягає в тому, – розповідає директор підприємства Костянтин Чумаченко, – що тут контактують два біологічних об’єкти – людина і тварина, які піддаються різним впливам та ризикам. Якщо у когось із працівників поганий настрій, то це передається тваринам. Будь-який стрес знижує результативність роботи».

Чи справді сало – стратегічний продукт?

Свинарство під впливом часу пережило багато змін. Впливи були мінливі, часом суперечливі і навіть взаємовиключні. Сьогодні істина про те, що сало для українця – продукт №1 майже втратила свої позиції. Причина проста, як білий день. По-перше – свинарство за своїми показниками скотилося до післявоєнного рівня. По-друге – і споживачів «стратегічного» українського продукту стало менше. Точніше – змінилися їх вподобання.

Можна було б тут заперечувати, пославшись на те, що в українському селі, що не двір – то свиноферма. Але так можуть стверджувати хіба що непоінформовані. Сьогодні і в приватному секторі ситуація далека від ідеальної. Навіть найбільш хазяйновиті та підприємливі вирощують нині свиней лише для власного споживання, та зрідка – для реалізації. Так, за даними Держстату, станом на 1 серпня 2014 року поголів’я свиней в Україні скоротилося до рівня 1928, або 1952 (післявоєнних) років і складало всього лише 8 млн. 113 тис. голів. Для порівнянні, в далекому 1974 в Україні утримували більше 20 млн. голів свиней (третину всього поголів’я в СРСР).

Чи зможемо швидко й ефективно змінити ситуацію, зацікавивши якимось чином селянина, якого останнім часом наднизькі закупівельні ціни відвадили від ведення тваринництва в приватному господарстві? Навряд. А забезпечити промислові масштаби дрібнотоварного виробництва свинини й поготів. Та й забезпечити дотримання всіх існуючих ветеринарних та технологічних вимог в таких умовах просто нереально. Тож, як не крути, а вирішення проблеми продовольчої безпеки зокрема і стратегічного розвитку свинарства загалом – за великими тваринницькими підприємствами. Як це має місце в багатьох розвинених країнах світу.

Розведення. Годування. Утримання

Наразі при виробництві свинини відслідковується певна тенденції – кероване попитом зміщення від вирощування тварин із великим вмістом жиру до тварин із попередньо запрограмованою кількістю та якістю м’яса.

Те що раніше, в радянські часи, промисловість потребувала більше жиру, дуже легко пояснюється – людям потрібно було отримувати продукт, найбільш ефективний для відновлення енергії. Іншими словами – потрібно було нагодувати багато голодних і працьовитих. Нині споживачі змінилися й пріоритети теж. Перші потребують делікатного харчу, другі – щоб цей харч був якісним, екологічно безпечним, різноманітним.

Виходячи з зазначеного, змінилися й наукові підходи до племінної роботи. Раніше використовували чистопородне схрещування. Нині в фаворі – гібридизація, схрещування ліній з певними бажаними ознаками. Для того, щоб в кінцевому етапі одержати продукцію потрібних властивостей.

«Ефективність нашої роботи має бути такою, – зауважує Костянтин Чумаченко, яка в результаті дала б таку якість продукції, яка б відповідала європейським вимогам».

Раніше вважали, може й небезпідставно, що свині, це такі тварини, з допомогою яких можна переробити непотрібні харчові продукти, овочі та фрукти. Багато хто з нас може пригадати ті часи, коли на колгоспні свиноферми привозили гарбузи після видалення з них насіння, нереалізовані кавуни та дині, навіть – пташиний падіж та зіпсовані оселедці, інші відходи виробництва. Ті часи давно пройшли. Нині тварини потребують повноцінних збалансованих кормів. Бо інакше якісну свинину не отримати. З іншого боку – налагоджено належне виробництво комбікормів, яке задовольняє найвибагливіші потреби.

Дещо з приводу…

Сьогодні свинарство – це велике сучасне виробництво, при якому тварин утримують в закритих приміщеннях, потужних корпусах, круглий рік. Саме таке, як в «Лізі». Тут додержуються належного мікроклімату: відповідної температури, вологості тощо. В блоках завжди чиста (решітчаста) підлога, чисте повітря, світло, і майже відсутній специфічний запах.

А на першому місці серед виробничих показників – оборот на одне твариномісце. Кращий оборот, кращий результат роботи, швидше повертаються інвестиції. Та на відміну від провідних виробників світу в тваринництві України лише починає формуватися належне ставлення до виробництва.

«У кращому разі продовжуємо брати старі корпуси, збудовані ще колгоспами, проводити їх реконструкцію та модернізацію – зазначає Костянтин Чумаченко. – Але навіть той факт, що вони знаходяться на відстані 300-400 метрів від населених пунктів не є прийнятним.
Якщо раніше, в радянські часи, проблема з гноєм, з викидами практично людей не турбували, то сьогодні підприємство має дотримуватися величезної кількості нормативів, вкладати величезні додаткові кошти. Але навіть після цього, щоб згладити проблему соціальної складової, забезпечувати належну допомогу соціальній сфері розташованих неподалік населених пунктів: школам, дитсадкам, ремонту дороги тощо.

Безпека та якість – понад усе

Свинарство вступило в іншу фазу: в першу чергу – з урахуванням та дотриманням усіх вимог екологічного законодавства. Наступне – створення для тварин безпечних умов утримання. Усі критерії, умови та заходи мають перебувати в рамках, чітко визначених законодавством, нормативними документами тощо.

«Наступний рівень – якість та безпека продукції і здоров’я людини. Такі вимоги мають місце в Європі. І якщо ми думаємо про майбутнє, хочемо розвивати бізнес – маємо дотримуватися цих вимог – переконаний директор підприємства».

З іншого боку, понісши сьогодні чималі затрати на забезпечення всього перерахованого вище, в Україні ви не можете бути впевненим, що ви законодавчо захищені. На жаль, законодавча база не підготовлена до сучасного європейського рівня ведення тваринницького бізнесу.

«Золото» до, чи «золото» після?

«Зокрема, так чітко й не визначено, що таке гній, – продовжує Костянтин Чумаченко. – Це натуральне добриво, чи шкідливі відходи? Якщо це шкідливі відходи, то фактично тоді така діяльність іде врозріз з екологією, з охороною навколишнього природного середовища. А це – величезні штрафи, санкції… Це гальма в розвитку виробництва. Гальма інвестицій, гальма розвитку сучасного свинарства.

А якщо це натуральні добрива, як це прийнято в Європі й усьому світі, то під це має бути підведена законодавча база. І тоді закони, інші нормативні акти висувають певні вимоги. Наприклад, з метою збереження якості грунту зобов’язують вносити належну кількість органічних добрив.

В Данії з населенням п’ять з половиною мільйонів чоловік вирощують 25 мільйонів свиней. Можете лише уявити, що відчувається в країні майже весь весняний період – березень і квітень (саме в цей період там триває викачка гною на поля). Проте всі данці розуміють, що розвинене сільське господарство – це добробут усієї країни і кожного громадянина. Це дає сільгоспвиробникам певний соціальний статус тощо. Це певний рівень культури в сільському господарстві.

А коли спеціалісти з Канади, з США, приїздять до нас – вони шоковані. Заявляють – таке ставлення до важливого натурального компоненту, який відновлює природні ресурси, важко зрозуміти. Скрізь перегній – це золото. Бо в кінцевому варіанті – це безпечна, екологічно чиста продукція, яка не шкодить здоров’ю, популярна на ринку, і за яку можна отримувати чималенький прибуток.

В Канаді та США питання з виділенням землі під будівництво вирішується з діаметрально протилежним підходом. Фермери дозволяють будівництво на власних землях тваринницьких підприємств, але за умови, що весь гній буде віддаватися власникові земельної ділянки. У нас виробництво гною використовують для створення основного каменя спотикання».

Маємо інші законодавчі норми, фіскальні підходи, ціни, постійні приписи та штрафи… Абсолютно допустимі випадки, коли сучасне активно діюче підприємство з іноземними інвестиціями можуть запросто закрити за рішенням певних державних органів. Такі підприємства змушені залучати додатково експертів, спеціалістів, які допоможуть знайти якісь обхідні шляхи, викрутитися з ситуації, щоб захистити справу. Такий стан справ на шкоду всім, але на жаль він має місце.

«Інший бік справи – в кожному регіоні України, в кожній області – своя ментальність, своє бачення розвитку підприємництва тощо, – зазначає Костянтин. – Буквально на колінах упрошуємо, щоб фермери брати у нас безкоштовно гній: тверду і рідку фракції. Позаминулого року один місцевий фермер із великими труднощами погодився взяти. Результати вразили і його, і нас. Якщо раніше врожайність соняшника складала14-16 ц\га, то в минулому році він отримав з гектара більше 36 ц. Але від співпраці наступного року чомусь зненацька відмовився. І це в той час, коли в інших регіонах гній продають. Для нас же, замість вигоди, він створює додаткові проблеми і затрати.

За рік ми виробляємо до 60 000 м. куб. гною. Потреба ж органічних добрив на один гектар сільгоспугідь – 150-160 кубометрів. Отже, такою кількістю органічних добрив можна забезпечити до п’ять тисяч га землі».

Але й такої кількості Компаніївський сільськогосподарський район, виявляється, не потребує. Навіть всупереч тому, що на сьогодні врожайність зернових та технічних культур в переважній більшості господарств району бажає кращого. А рівень гумусу на полях постійно знижується.

– Ми досліджували в лабораторії поживну цінність і рідкої, і густої фракцій гною. Нам підтвердили, що і фосфорні, і азотні складові в нормі – заявляють потенційні постачальники органічного «золота». Але всі їхні заяви поки що – як голос волаючого в пустелі.

Відповідають європейським вимогам

ТДВ «Ятрань» – найпотужніший на території області виробник м’ясної та ковбасної продукції, одне з небагатьох підприємств, яке пройшло моніторинг якості продукції для можливості її поставки до Європи. Але, виявляється подібні підприємства мають відповісти на одне важливе запитання: Чи відповідають європейським критеріям якості виробництва та сировина партнерів-постачальників? Перевірку зголосилися прийняти на свинокомплексі «Ліги». Висновок провідних експертів – підприємство відповідає всім європейським вимогам.

Успіх виробництва – в замкнутому циклі розведення

Надзвичайно велике значення надають нині на підприємстві створенню селекційно-генетичного центру, який забезпечить поповнення не лише власного високопродуктивного маточного поголів’я, а й сприятиме розвитку свинарства всієї Кіровоградщини й України загалом.

Кожне підприємство має свій біологічний і технічний ресурс – зауважують спеціалісти «Ліги». На свинокомплексі цим ресурсом є маточне поголів’я. Щоб цей ресурс і, відповідно, діяльність підприємства підтримувати на належному рівні, необхідно його поповнювати. В даному випадку – закупляти висококласних ремонтних свинок і необхідним статусом здоров’я десь в Європі. Це дуже дорога операція. Тому ідея створення власної племінної ферми, селекційно-генетичного центру, виникла закономірно. Щоб забезпечити висококласним поголів’ям і власне виробництво, і всіх бажаючих. І хоч ця «іграшка» не з дешевих, на підприємство вже завозять поголів’я племінних кнурів, формують станцію штучного осіменіння, лабораторію перевірки якості сім’я. Мріють побудувати ще один комплекс, створити замкнутий цикл, який дозволить проводити як чистопородне розведення, так і гібридизацію. Отримувати такі гібридні лінії, які в кінцевому результаті дозволять отримувати таку продукцію свинарства, яка задовольнить вимоги найвибагливіших споживачів та ще й диференційовано: кому пісне м’ясо, кому мармурове з прожилками…

Більше того, працівники «Ліги» вважають, що створення племінної ферми підштовхне господарників до розвитку свинарства в регіоні загалом. До співпраці тут готові. Чи так це буде, чи ні, покаже час.

Факт. В окремі роки за радянських часів поголів’я свиней в Україні перевищували 20 мільйонів свиней, сьогодні – лише 8 мільйонів. За різними даними дефіцит свинини складає від 250 до 500 тис. тонн в рік.

Факт. На VI Міжнародному конгресі «Прибуткове свинарство» свинокомплекс підприємства «Ліга» отримав відзнаку «Лідер галузі».

З книги рекордів підприємства. Свиноматка породи «Велика біла» привела 28 поросят! У середньому ж від однієї свиноматки одержують по 13,5 умовних поросят.

Цифри. За 2013 рік свиноферма реалізувала більше 62 тисяч свиней (за норми – 60 тисяч), виростили 75 тисяч 265 поросят. За потужності підприємства 2770 свиноматок, середньорічне їх поголів’я склало 2550 голів.

Петро Мельник для Першої електронної. Фото автора.

Кіровоград – Компаніївка – Кіровоград.

P.S. Тим часом минулого року, в рамках робочого візиту на Кіровоградщину, свинокомплекс ІП «Ліга» групи компаній «Креатив» відвідала делегація представників корейської компанії Samchully Energy Solution Co. Під час зустрічі сторони обговорили питання двосторонньої співпраці між підприємством та компанією, зокрема в галузі виробництва біопалива з відходів виробництва. До речі, кубометр біогазу здатний виробити близько двох кіловат електроенергії. Біогазовий завод, встановлений на свинофермі з 50-тисячним поголів’ям, здатний продукувати 1,4 мегавати тепла та 1,2 мегавати електричної енергії на годину. Такою кількістю енергії можна освітити й обігріти селище з 5000 домівок.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар