На відкритті меморіальної дошки на честь Героя Небесної Сотні – бобринчанина Віктора Чміленка, одна з виступаючих сказала: ” Їх вибрав час. Вони вийшли й показали, як потрібно боротися з свавіллям”.
Як доводить сьогодення, жорстока боротьба іде не лише на полях боїв: після революції Гідності поборотися з свавіллям директора вирішив цілий колектив – педагоги Бобринецької спеціалізованої школи-інтернату.
Перемога їм далася непросто й не одразу. Спливло чимало неприємних фактів як в діяльності директора, так і самого колективу. Зібравши волю в кулак, педагоги перемогли і в заклад повернувся колишній директор Володимир Паїцький (керував інтернатом 16 років), за якого так відчайдушно боролися бобринецькі освітяни. Проте, поки що він є лише виконуючим обов’язки – обласна рада так і не спромоглася визнати маленький подвиг вчителів і проголосувати за призначення директора.
Сьогодні, після кількох тижнів роботи Володимира Паїцького на посаді в.о. директора, він розповів Першій електронній про минуле інтернату, події, які повернули його у заклад, і про майбутнє школи.
– Сьогоднішнє матеріальне забезпечення інтернату не зрівняти з часом, коли Ви вперше прийшли на посаду. Що було тоді найважчим?
– В 1996 році Бобринецький інтернат був на балансі району. Тоді було встановлено сумний “рекорд” України: в деякі місяці один діто-день становив 28 копійок. Була розруха. Тоді заклад вижив лише за рахунок згуртованості: в колективі розподілили, куди педагогам йти з простягнутою рукою, вчителі наймалися працювати на просапку соняшнику, буряку. Одяг дітям інтернату приносили з дому. Власне, одяг приносять і до цього часу.
Найважче було тоді, коли на районному рівні школу хотіли закрити. Врятувало те, що на наступний навчальний рік нас взяла на баланс область.
– Рейтинг серед інтернатних закладів багато значив для Вас?
– Мене найбільше цікавила і цікавить психологічна обстановка в інтернаті, в дитячому й педагогічному колективі, якість умов проживання й навчання вихованців, уміння вихователів знаходити спільну мову зі специфічними дітьми. Нажаль, не всі змогли працювати з дітьми з девіантною поведінкою, поки остаточно не сформувався колектив.
– Критику на свою адресу сприймаєте? Чи колектив може триматися й на залякуванні?
– Опозиції, поки я працював, не було. Який я “залякатор”? Доки я працював, основні питання вирішувалися завжди колегіально.
– Колектив кілька років тому, коли Вас звільняли, зробив усе, що міг?
– Все. Люди, до речі, виступили тоді не проти Павленко (яку призначили на посаду директора), а проти того, що мене звільнили з посади без пояснень після трьох місяців тотальних перевірок. До речі, ніяких грубих порушень виявлено не було.
– Цього разу, коли колектив збунтувався проти Олени Павленко, від деяких високопосадовців можна було почути, що в закладі при її директорстві стало затишніше, естетичніше (занавісочки з’явилися, наприклад). Що у Вас в активі?
– Ще на початку мого директорства заклад було газифіковано, реконструйовано котельню, побудовано каналізаційну насосну станцію. Так – при Олені Леонідівні стало затишніше. З’явилися гарні штори на гнилих вікнах, яким по 50 років.
Коли я працював, був чималий запас фарби, наприклад. Зараз прийшов – є всього дві банки, а фарбувати потрібно площу в один кілометр. Зате ми вже відновили співпрацю з давніми друзями й помічниками – ТОВ “Кіровоградпостач”, де директорує Олександр Шовенко.
Капітальних ремонтів область не обіцяє – йдуть поточні. Буду робити все, щоб замінити вікна на енергозберігаючі. Це особливо важливо тепер, коли мова йде про економію газу.
– Ви знали, що відбувається в інтернаті? Хотілося повернутися?
– Хотів повернутися і знав, що відбувається. З самого початку знав, що люди не хочуть мати директора- пенсіонера та ще й без досвіду роботи в спеціалізованому закладі. Прикро, та вона за ці роки спромоглася знищити цілу систему виховної роботи. Зароблявся дешевий авторитет у дітей, схильних до правопорушень. В присутності вихованців карали не тих, хто провинився, а вихователів. В результаті дійшло до того, що діти могли “послати” педагога. Дитячий колектив, особливо старшокласники, некеровані, процвітають крадіжки. У 2010 році (за мого директорства) не було жодної кримінальної справи. За цей навчальний рік (2013-2014) – вже сім.
Діти зараз знаходяться на оздоровленні. Раніше вихователі їхали туди із задоволенням. Тепер я направив з вихованцями двох найкращих і найдосвідченіших вихователів, які через два тижні зателефонували і попросилися додому.
– Отож, основні завдання на майбутнє?
– Врешті сила колективу може зробити все при умові, якщо буде демократія. Основне завдання тепер – об’єднати колектив на вирішення питань відновлення виховних традицій. Колись заклад був у числі перших по вихованості наших учнів. Хочу повернути цей рівень на той, що був бодай три роки тому.
– Люди повірили в те, що можна добитися справедливості, й добилися її. Але ж повністю їхні вимоги ще не задоволені.
– Навіть коли був пік післяреволюційних настроїв, всі побачили, як непросто відновити справедливість. Важливу роль зіграли журналісти, засоби масової інформації. Але ж рішення прийняли «половинчасті». Директора звільнили, але на сьогоднішній немає жодних реальних результатів. Скажімо, є написані працівниками заяви про повернення готівкою нарахованих їм премій. Є достатньо доведених фактів зловживань. Отож, коли настане відповідальність – тоді можна говорити і про справедливість.
Зінаїда Пирля, Честь Хлібороба, для Першої електронної газети