Важливо

Таємні факти загибелі десидента В’ячеслава Чорновола

Загибель В’ячеслава Чорновола підвела риску під епохою дисидентів. Вона протривала майже 40 років. 25 березня 1999 року, повертаючись із однієї з чергових поїздок, із Кропивницького (тоді ще – Кіровоград), В’ячеслав Чорновіл загинув. Автомобіль, в якому він їхав зіштовхнувся з КАМАЗом, що перегородив дорогу.

Про машину часу і таємні факти загибелі В’ячеслава Чорновола читайте та дивіться у матеріалі “5 каналу”.

Лютий року 1999 року, Київ. У центральний офіс Служби безпеки України заходить непоказний чоловік. Він представляється В’ячеславом Бабенком, екс-працівником ФСБ Росії. Бабенко заявляє, що певні російські кола замовили йому вбивства ймовірних конкурентів Леоніда Кучми на президентських виборах в Україні. Зокрема, Павла Лазаренка та В’ячеслава Чорновола. Допитував Бабенка особисто заступник голови СБУ Юрій Вандін.

“Коли він почав, де урна стояла в ВР, яким чином (тоді ремонт був в ВР) заходив Чорновіл через тильний вхід, де він живе. Такі деталі людина, яка відслідковує маршрут Чорновола просто не міг не знати”, – згадує в минулому слідчий МВС, проводить розслідування загибелі В’ячеслава Чорновола, автор кількох томів книжки “Майже все про вбивство Чорновола” Микола Степаненко.

Багато знав і це свідчило про те, що він над цим працював. І от він вирішив здати росіян.

СБУ ніяк не відреагувало на зізнання Бабенка — протокол його допиту потонув поміж інших матеріалів. Уже за кілька днів Лазаренко, рятуючись від кримінального переслідування, втік з України. Трохи більш як за місяць, 25 березня 1999го у ДТП загинув В’ячеслав Чорновіл. Як стверджують близькі і соратники — його вбили.

“Якби мене запитали, чи жалкую я про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи… І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив”, – В’ячеслав Чорновіл.

Розділяй і владарюй – технологія, яка спрацювала у боротьбі з дисидентами.

Пізно вночі 25 березня 1999 року сталася аварія, яка забрала життя лідера Народного Руху України В’ячеслава Чорновола. Загинула не просто одна людина, не просто політик, відійшла у минуле ціла епоха.

24 серпня 1991 року. Київ. Позачергове засідання Верховної Ради УРСР. Проголошення незалежності України. За тим — референдум і президентські вибори.

“На Президента України посаду – першим ми його запропонували висунути і висунули шахтарі Донецька. А потім підтримала уся Україна”, – говорить чільник НРУ Василь Куйбіда.

Практично від початку короткої виборчої кампанії 1991 року стає зрозуміло, що реально на посаду Президента претендують двоє: партійний функціонер Леонід Кравчук і дисидент В’ячеслав Чорновіл. Проти останнього було використано одразу кілька брудних технологій. Одна з них виявилася ефективною. Відома ще з часів римської імперії як: Розділяй і владарюй.

Від так званого демократичного табору у 1991 році на пост Президента висунулося одразу 5 кандидатів. Вони опанували не так Кравчуку, як один одному. І особливо Чорноволу. За активної підтримки уже колишньої партноменклатури. Вибори 1991 року Чорновіл програв. Посів друге місце з 24% голосів. Попри це продовжив займатися активною політикою, виголошуючи непопулярні здавалося тези.

“Він перший сказав в 92 році, коли ми вже стали незалежною державою, що мусимо подбати про свою безпеку. Бо Росія не може бути нашим стратегічним партнером, а буде намагатися нас знищити. Тому нам треба увійти в НАТО як було сказано в 1992 році”, – каже Василь Куйбіда

Рік 1998. В Україні парламентські вибори. Вперше — за змішаною, пропорційно-мажоритарною системою. Втомлене від хронічної економічної кризи суспільство дає практично кожен четвертий голос ожилим комуністам. Чимало розчарованого у відсутності електорату підтримало лівий блок соціалістів-селян. За рахунок шалених капіталовкладень в окремі регіони подолали 4% бар’єр спеціально створені проекти — СДПУ(о) Віктора Медведчука і “Громада” Павла Лазаренка. Шаленій рекламній кампанії “Партії зелених”повірили 5%. Стільки ж отримала і партія влади — “Народно-демократична”. З реального ж демократичного табору довіру громадян зберіг лише “Народний рух” Вячеслава Чорновола. Який посів на тих виборах 2 місце — приблизно 10% голосів.

З такими позиціями політичні сили входили у рік президентських виборів — 1999 р.

Політична ситуація напередодні виборів-99. Операція з розколу Руху

Затяжна економічна криза, провал реформ, прихватизація і початки олігархізації — у сукупності це обвалило рейтинг президента Кучми практично до нуля, і зробило реальним реванш комуністів. На початку 1999 року було зрозуміло, що головна боротьба за президентське крісло у другому турі буде вестися між кандидатом сучасності і минулим у вигляді уявного Симоненка. От тільки для Кучми на початку 1999 року навіть потрапляння у другий тур вже виглядало проблемним.

“У Чорновола був один із перших рейтингів. Можна було б скласти таку трійку: де я б Чорновола не ставив ні першим, ні другим ні третім. А от в трійку реальних кандидатів – чинна влада на президентських виборах в особі Леоніда Кучми як партія влади, друга сила в пост-комуністичному суспільстві це один лише висуванець від комуно-соціалістів чи Мороз чи Симоненко і третя сила – реальна сила – це народний рух України, який висуне теж одного кандидата від усіх націонал-демократичних і демократичних сил і це було б реально”, – згадує Дмитро Понамарчук.

Події на початку 1999 року розгорталися стрімко. Ще задовго до офіційного оголошення старту кампанії. Першою слабкою ланкою став Павло Лазаренко. У лютому Верховна Рада дала згоду на притягнення екс-прем’єра до кримінальної відповідальності. Головний громадівець зник з радарів, а за кілька днів з’явився в аеропорту Нью-Йорка — з панамським паспортом у руках. Замість запрошеного політичного притулку Лазаренко отримав від влади США наручники і цілий букет звинувачень. Основне — відмивання сотень мільйонів, отриманих злочинним шляхом.

В’ячеслав Чорновіл від участі у виборах фактично відмовлявся. Проте це не врятувало його від замовного цькування у пресі. До якого уже не перший рік долучалися соратники.

“Чорновола самого особисто не то що прислідують, роблять спробу вивести його з гри. Прибрати його від політсили такої, як народний рух… Також виступає проти нього Лавринович його заступник…”, – Степаненко.

І починають виступи на УНІАН, на каналах, що Чорновіл постарів і вже не та людина, яка може повести рух. Йде така робота щоб Чорновола відсторонити від політсили “Народний рух України”.

Чорноволу закидають авторитарність, блокування росту молоді, надмірну опозиційність, або навпаки співпрацю з владою. Врешті у лютому 1999 року група депутатів-рухівців заявляє про недовіру своєму лідеру. З доволі нечіткими формулюваннями.

Частина розкольників керувалася амбіціями. Прихильники Юрія Костенка хотіли бачити саме його кандидатом у Президенти від Народного Руху. Що цілком влаштовувало владу.

“І тому і почалися ті розколи, почали колоти рух, почали його зсередини почали ніби його ж однодумці. Чи усвідомлюють хоч зараз вони, що їх використали. Чи вони й досі думають треба міняти, молоді давати. Ну на багато молодший був Костенко на якого вони поміняли. І шо він зміг”, – згадує Валентина Чорновіл.

Очевидно, не обійшлося, і без іншої мотивації. Біблійних тридцяти срібняків.

“… Коли ми відкриваємо Чорновола по тих днях і читаємо його публіцистику,то він розказує як він під’їхав на машині , з Кабміну виходив Богдан Бойко і в коробці виносив гроші. І Чорновіл його питає – не тяжко тобі Богдане? Ми навіть знали суму скільки він тоді отримував траншами. В той час в той момент то були 40 тисяч доларів”, – говорить екс-прес-секретар Чорновола Дмитро Понамарчук.

Операція по розколу Руху була проведена блискуче. Організатори не врахували тільки одного — особистої харизми лідера, В’ячеслава Чорновола.

Рік 1999, березень. Вячеслав Чорновіл розпочинає поїздки регіонами України для повернення контролю над партією “Народний рух України”. І йому це вдається.

“Зустріч за зустріччю. Повні зали, все розписане похвилинно. Це ж не екскурсія”, – сказав Дмитро Понамарчук.

“І коли 23 березня прийшов до мене на мій День Народження і коли його запитали Славко, як справи у Русі, він сказав уже все позаду. Рух я зібрав до купи і це для них було страшно”, – говорить його рідна сестра Валентина Чорновіл.

За 2 дні, 25 березня, повертаючись із однієї з таких поїздок, із Кропивницького (колишня назва – Кіровоград), В’ячеслав Чорновіл загинув. Автомобіль, в якому він їхав зіштовхнувся з КАМАЗом, що перегородив дорогу.

Подробиці справи загибелі В’ячеслава Чорновола

На місце старих героїв приходять нові

Рано вранці 26 березня, коли на місці аварії ще працювали експерти, тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко заявив у ЗМІ, що єдина версія для слідства — випадкова аварія. Такою надмірною упевненістю міністр наштовхнув усіх мислячих людей на підозри, що, можливо, аварія була не такою вже і випадковою.

МВС одразу почало розвивати справу так, щоб звинуватити у ДТП водія Чорновола Павлова, який також загинув. Соратник Чорновола по Руху, колишній слідчий МВС Микола Степаненко розпочав власне розслідування. І одразу натрапив на кілька нестиковок з офіційною версією.

Насторожив близьких покійного ще один момент — інформація про те, що за Чорноволом стежили. І під час його останньої поїздки в тоді ще Кіровоград, і раніше.

“Я навіть бачив кадри, які потрапили випадково з репортажу про одну прес-конференцію в січні 1999 року в УНІАНІ. Де оператор знімає як Чорновіл йде до УНІАНУ, а за ним стоять дивні в цивільному, які специфічно говорять собі щось в рукав. У нас такої охорони не було. У Чорновола охорони не було”, – Дмитро Понамарчук.

Дивувало те, чому в автомобілі Чорновола не спрацювали подушки безпеки? Чому не співпадають свідчення у пасажирів і водія КАМАЗу? Чому водій КАМАЗу і його керівник були на гачку в МВС? Чому люди з навколишніх сіл повідомляють про інші підозрілі КАМАЗи? І чому врешті, цих всіх чому вперто не помічає слідство?

“І коли вже суд йшов знайшли 2 свідків які сказали, що бачили цей КАМАЗ. Вони розповідали про це міліції, яка обходила село. міліціонери писали рапорти. Чому цього нема в кримінальній справі. Чому це приховало СБУ і міліція. Ну і далі вони не тільки приховували фальсифікувати”, – свідчить Микола Степаненко.

Згодом з’ясовується ще один прихований момент — лютневе зізнання громадянина Росії, колишнього працівника ФСБ В’ячеслава Бабенка. Трохи більше як за місяць до загибелі Чорновола останній прийшов у головний офіс СБУ і заявив, що на замовлення своїх російських спонсорів готував вбивство Чорновола. Бабенка допитали і відпустили, про матеріали на якийсь час забули.

“Але в 2005 році ми вже знали про ці матеріали, почали вимагати, щоб їх вернули. Десь там є довідка, що ці матеріали були знищені”, – згадує Микола Степаненко.

Справу загибелі Чорновола багато разів закривали і знов поновлювали. За 16 років вона обросла тисячами сторінок, десятками експертиз, сотнями свідчень. І новими смертями. За загадкових обставин помер один із пасажирів КАМАЗа на прізвище Шолом.

“В 2012 році вже крутили крутили, в кримінальній справі стільки доказів, що це вбивство, що закрити її просто неможливо. Крім того, випливають ще багато злочинів. Виплило, що сфальсифікована кримінальна справа по Шолому. І це ж вбивство це отруєння. Уже 2 кримінальні справи. Потім експерт, який встановив що подушки безпеки не спрацювали я показую йому – от ваш підпис і печатка, а він каже – я такого не робив. Я не спеціаліст по системам безпеки, я спеціаліст по ДТП”, – говорить Микола Степаненко.

Сьогодні справа загибелі Чорновола знов ожила. Але єдине, що змінилося за майже 18 років — це визнання усіма державними очевидного факту: у ДТП, яке забрало життя Чорновола, винен не його водій, а керманич КАМАЗу.

“І коли читаєш ту справу, я її всю вичитала тих 90 з чимось томів, то звичайно, що з тієї справи видно, що все це шите білими нитками, що там спеціально ніби погубили речові докази. Там не клеїться нічого…Я не знаю чи хтось відповість, хто там замовники. Але те, що це вбивство – це однозначно. Хай вони сьогодні принаймні скажуть, що це вбивство, а не звичайне ДТП”, – резюмує Валентина Чорловіл.

Загибель В’ячеслава Чорновола підвела риску під епохою дисидентів. Вона протривала майже 40 років. Активна меншість зробила для поступу значно більше, ніж байдужа більшість. Не раз здавалося, що все втрачено, і авторитаризм переміг, проте зусилля одиниць були співмірні боротьбі армій. На зміну одним героям приходили інші. Але це вже інша історія. Незнання якої не звільняє від відповідальності.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*