Важливо

Вагітна у 17 – вирок соціуму

Довгий коридор.

Лікарня.

Навколо метушаться лікарі та ходять молоді дівчата.

Інколи можна зустріти чоловіка, який тримає свою вагітну дружину за руку.

І ти чекаєш своєї черги…

Прохожі дивляться на тебе прискіпливо, по їх виразу обличчя ти можеш зрозуміти, що саме вони думають. У одному погляді ясно читається: «Ще б гуляла та й гуляла б», в іншому: «Що ти можеш цій дитині дати?», і найопулярніша: «Видно, нагуляла».

Я чула ці питання так багато разів, що наперед читаю їх  у чужих очах. Але я вже звикла. Та мене не відпускає думка, скільки таких дівчат, як я, пройшли через це, а скільки – не змогли пройти. Адже з середини 2014 року в нашій країні кількість пологів зменшилася на 100 тисяч. Якщо в 2013-2014 реєстрували 502 тисяч пологів на рік, то в минулому році ця цифра знизилася до 400 тисяч на рік. Разом з тим, збільшилася кількість абортів. І відсотків 10 з них були такими як я і вони просто злякалися ось цього осудливого погляду з боку соціуму.

Біля мене сидить мій тато – мій янгол-охоронець. Здається, що він одним поглядом посилає «на три чорти», будь-яку бісовщину, яка не так подивиться на мій живіт. Там дитина. Можете собі уявити, щось таке не реальне як дитина? Моя дитина. Така як і всі. В неї дві ноги, дві руки. Вона добре «танцює» у животі, гикає та змушує мене їсти петрушку в такій кількості, що мої родичі не можуть подивитись на мене без сміху. Вона така сама, як і всі. Але ще до моменту народження соціум встиг нас осудити. У дитини страшний соціальний вирок – твоя матір вагітна у 17, твої батьки не в офіційному шлюбі, тебе нагуляли, тебе ніхто не чекав.

Від однієї думки, що якась погань додумається так сказати моїй дитині, мене кинуло у холодний піт.

І ось моя черга заходити до лікаря. Знову цей страшний кабінет. Його ніби перенесли з фільму жахів. Дочекалась її – добра, нахабна морда лікарки. І в цих очах завжди читається стабільне: «Дай!!!». Та сьогодні щось було не так… Прийшов аналіз крові, за який з мене намагалися здерти 200 грн. Але марно, я всюди з батьком, а з ним мені не страшно, з ним мене ніхто не образить. Я знаю, він не дасть мене обманути! І наступна фраза збила мене (на 8 місяці вагітності) з ніг: «Загроза мертвонародження плоду». У голові запаморочилося так сильно, що не пам’ятаю, як вийшла з того проклятого кабінету. Єдине, що не дало мені з’їхати вниз по стіні – це мій тато. Від мого переляканого вигляду, я вперше в житті побачила його у шоковому стані. І, крізь сльози, переказала страшний діагноз.

Те, що відбувалось далі я майже не пам’ятаю. Машина, тато, телефон, сльози, інша лікарня… Хто-небуть, хтось скаже, що все це не правда, це помилка. Пройшло ще дуже багато годин, перш ніж я почула таке бажане: «Ваша дівчинка здорова. Лікар помилився. Їдьте додому».

І не повірите, я не плакала, не кричала. Я просто сіла на стілець і так дякувала Господу за те, що вона жива. Моя донечка, моя радість, вона здорова і жива.

І саме тоді, так ясно, так сильно вдарило мені в голову: «Трясьця твоїй матері, весь цей грьобаний соціум». Я зламаю систему. Ні, мені не страшно! Так, мені 17. Так, я її не чекала, але я її бажала. Я її люблю, доню любить її батько, дідусь взагалі обожнює, бабусі просто у захваті від нашої маленької принцеси. А прабабусі настільки сильно з нею няньчились, що три місяці не могла їх випроводити з дому – вони рвалися допомагати.

Але все це зараз, а тоді до мене просто сів мій тато і сказав: «Це твій подарунок від Бога, він її захищає».

І, дійсно, вона Богом дана. Моя Богдана.

KDR_001

20160430_171255 IMG_6331


Comments:

8 відповідей до “Вагітна у 17 – вирок соціуму”

  1. Прочитала твою статтю,і мурашки по тілі пробігли))))
    Вікуся ти молодець,донечка красуня)

  2. І в мене мурашки…
    У нас на роботі теж стався випадок, що мама 35 років, дізналась, що скоро стане бабусею))). І незважаючи на соціум, вони роблять весілля. Молодята люблять один одного.
    Дай Боже гарної та здорової дитинки таким матерям!!!

  3. Навіщо ж проклинати кабінети і лікарів і навіщо ж ламати систему ? А чи не краще оформити офіційний шлюб, гордо надіти на пальчик каблучку і з впевненістю очікувати народження дитини?

    • Здраствуйте,Валентина.
      Я с радостью отвечу на Вашь комментарий,
      Мы с папой ребенка не поженились на тот момент,по важным причинам. Но при всем этом,мы ждали нашу доченьку с гордостью И уже любили ее очень сильно. И люди которые задавали нам различные “умные” вопросы,осуждали меня в частности именно за мой возраст. И постоянная фраза со стороны людей,И (врачи входили тоже в их число,но замечу что не все):”Ты сломала себе жизнь”-немного могла не сбивать с толку.
      А проклинать врачей,возможно и последнее что я могу сделать со своей стороны. Но давайте согласимся,что ставить такой диагноз,кроме того что он не подтвердился,так еще и 3 врачей которых мы посетили после нее,сообщили нам,Что вообще не могут понять откуда врач могла выдумать такую информацию (извините,но именно выдумать),чем он сопровождался И т.д.то я думаю что имею право об этом сказать!! Я это пережила,И такие слова,не на моей совести. Но я своим блогом хотела подбодрить и предупредить женщин(беременны они или нет),о том что любой “диагноз” нужно проверять,И не смотря на людей которые осуждают,самое главное в этой жизни это их маленький ангелочек!

  4. Вика, ты большая молодец! Самое главное , что ты смогла пере ступить через все пережитое и выложить на бумаге все свои переживания, ощущения, мысли с которыми иногда было трудно смириться! Но ты смогла! А самое важное, это твоя жизнь и жить ее тебе и твоему Ангелочку! Смотри вперед , не обращай внимание на осуждения! Верь в Бога! И благодори самых родных и близких! Они твоя жизнь, вера и ты их опора в дальнейшем! Испытания Господь не дает таких, которых мы не могли бы выстоять! Но уж, когда выстоим, Господь наг рождает сполна! Твоя сила в твоей дочурке! Живи, люби и никогда не оглядывайся! Иди вперед и верь в себя и свои силы!!!!!

  5. З такою підтримкою, як твої батьки, з такою донею-лялечкою, тобі лише жити й радіти. Нормальні люди все зрозуміють і просто побажають щастя. А хто що там подумає… Як любить казати твій батько: ” Не тужи, дорогой, и не ахай. Жизнь держи, как коня за узду…” Ну ти знаєш продовження:)

  6. Блін, прікінь, я про себе написала авторську колонку, а потом осьо тільки шо прочитала твою. і реально дуже похоже!!)))

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*