Важливо

Гонихмарник: лямур-тужур впереміш з українською міфологією

Нарешті руки дійшли до того, про що я так довго мріяла – сісти писати блог про прочитані мною книги, ділитися враженнями, спостереженнями, думками…

гонихмарникІ починаю я свій блог з роману-фентезі української письменниці Дари Корній «Гонихмарник», який був написаний 6 років тому – у 2010. Вже з обкладинки видно, що перед вами не високоінтелектуальне серйозне чтиво, а забавка на кілька вечорів, яку ви зачудовано «проковтнете» і … не забудете. Або забудете – це діло таке.

Одразу попереджу, сама форма роману дещо кострубата (багато зменшено-пестливих суфіксів у словах, ліричних описів з найрізноманітнішими мімішними епітетами, що часом викликає іронічно-поблажливу посмішку, якесь примітивне уявлення про бідних-багатих і т.п.), а сама головна героїня занадто ідеалізована – надсильна, надправильна, наднеприступна, надзосереджена і не виправдано нереальна – занадто вже вона досконала як на звичайну смертну.

При цьому Аліна на початку книги і в кінці – це абсолютно різні люди. А от де стався злом так і як – не зрозуміло. Загалом, як на мене, образ головної героїні у книзі викликає когнітивний дисонанс сприйняття художнього світу роману. Але починаючи читаю масову літературу, треба бути готовим до і такого… Хоча у всьому іншому, зокрема тому, що стосується української міфології, тут усе чарівно і захоплююче.

У містичному романі Дари Корній тісно переплелися сучасність та українська міфологія, сьогодення та минувшина, реальність та вигадка. У центрі сюжету історія кохання студентки Львівської Художньої Академії Аліни Григоренко та Сашка-дводушника на прізвисько Кажан. Поруч зі спробами авторського осмислення творчості та натхнення, стосунків батьків та дітей, тут живе таємничість нерозгаданого Полісся, яке у своїх лісах ховає дивовижу і вічне, не до кінця осмислене, єднання людини з природою.

Образ Гонихмарника-дводушника (чи то Градобура) чарує. Як на мене, він також не до кінця розкритий (його внутрішня трагедія, чому він не може жити сам, як йому живеться у тілі людей, яких він не завжди може контролювати), але в той же час він занурює вас у «інший світ», забутий за нав’язливою рекламою ТБ, стереотипами і роками страшної відірваності від свого справжнього – історії, культури, міфології.

Гонихмарника читач повинен ненавидіти, бо він зло, він лихо, він прокляття, але мимоволі ти починаєш його жаліти. Бо хіба винна істота у тому, що вона саме така? Як на мене, навряд чи… Є випадки, коли бути як всі неможливо, бо тебе не створено іншим… Але це ти вже розумієш потім, після прочитання книги. А поки не закінчиться остання сторінка, ти захоплено гортаєш їх одна за одною, одна за одною, засипаючи з книгою в обіймах (чи кладучи десь під подушку).

Дару Корній видавці «охрестили» українською Стефані Майєр. З одного боку – сумнівний комплімент для серйозного письменника. З іншого – а чому б і ні? Сага «Сутінки» – не та книга, прочитанням якої хочеться хизуватися у солідному товаристві. Але ж і люди – це не роботи, які повинні завжди читати серйозні книжки про людські трагедії та світові катаклізми, впадаючи у глибоку задуму чи депресію після того. Люди є люди і їм інколи хочеться чогось ванільного, романтичного і всесильного. Їм хочеться віри у щось вічне – любов, дружбу, добро, яке перемагає зло.

Тому прекрасно, що в українській сучасній літературі з’явилася така письменниця як Дара Корній, яка увела українську міфологію не в наукові талмуди, а у звичайний жіночий роман, де любов така всесильна, що за неї хочеться боротися і перемагати навіть напівбожества.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*