Важливо

Як загорівся вогонь: спогади про два дні Євромайдану

29 листопада. День, коли жодну угоду, звісно ж, не підписали. Той ранок почався на Київському Євромайдані. В столицю тоді я поїхала з майже незнайомими людьми, революція ж бо тільки почалась. Наша групка ентузіастів відправилась у самий вир подій, де всі очікують. А чого, власне, очікують – підписання угоди чи приводу почати протест? В будь-якому разі – Київ ожив, як оживала поступово вся Україна.

Ввечері 28 листопада наша невеличка компанія знаходилась біля самої Стелли. Буквально за кілька метрів стояла Руслана в своєму смугастому костюмі.

DSC_0268

Київ горів вогнями. І це були не лише вогні будинків, ліхтарів та автомобілів. Я роззирнулась довкола себе. Справа від мене стояв високий хлопець, загорнутий в український прапор, тримаючи в руках червону, як кров, троянду; позаду стояли дівчатка у віночках, поряд з ними — чоловік у вишиванці та з прапором у руках.

DSC_0248

Стелла повністю завішена малюночками, плакатами, прапорами. Хотілось сфотографувати буквально все, що відбувалось на сцені й біля неї — та й відстань це дозволяла. Мою персону помітив охоронець, який досить ввічливо запитав: “Дівчино, ви преса? Якщо ні, то відійдіть хоч би на метр далі.”

DSC_0222

А потім Майдан почув голос Руслани:
– А тепер співаємо гімн.
І кілька тисяч голосів заводить: “Ще не вмерла…”
Здавалось, що гімн заспівала вся Україна.

LMs9s6GnZ28

Зранку 29 листопада Майдан був геть стомлений. Людей було всього кілька сотень — та й добряча частина з них були журналістами. Грала музика, здається, це була “Вставай”— майже офіційний гімн початку революції. Було холодно, як мінімум, хотілось випити чаю та закутатись у ковдру. Та жменька людей, які ночували на Майдані Незалежності, робили власні прогнози – хтось висловлював сподівання, що угоду все ж підпишуть, інші розуміли, що пасту на підпис витрачати не будуть, і нас всіх банально водять за ніс порожніми обіцянками.

DSC_0326

DSC_0318 (2)

Закінчилась чергова пісня, аж коли до мікрофону вийшов хлопець і почав говорити:
– Я люблю Україну, але ще більше я люблю свою дівчину.
“Оо, хлопче, невже ти думаєш, що твої стосунки з дівчиною можуть зацікавити людей, які кілька діб не спали нормально?” — подумала тоді мені.
Не очікуючи нічого цікавого, я побрела до найближчої бочки. Але останні слова хлопця-романтика змусили мене зупинитись:
– Чого я буду вартий, якщо здамся? Люди, чого ми будемо варті, якщо здамося?
“Порівняння так собі, але думка хороша”, — промайнуло в моїй голові.

DSC_0017 (2)

Угоду тоді ніхто так і не підписав. До Кіровограда ми повертались трохи розчаровані, але, безперечно, натхненні духом української непокори. З тих подій минуло вже майже 2 роки, але слова невідомого мені хлопця ніяк не йдуть з голови: “…чого ми будемо варті, якщо здамося?”


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*