Важливо

Симулякри громадських рад, або Чому завжди із громадських організацій виходить маленька КПРС

Дмитро Яковенко
Учасник АТО. Громадський активіст. Заступник голови Громадської ради при виконкомі міськради Кропивницького.
Контакт: Facebook

Зараз буде дуже багато літер. Прошу набратися терпіння та дочитати до кінця, або взагалі не звертати уваги на цей допис. Він про те, що таке громадські ради взагалі та що коїться із нашим суспільством зокрема.

Інституція громадських рад при державних та муніципальних органах влади з’явилася в сучасному стані після Постанови Кабміну від 3 листопада 2010 р. №996. До цього також були громадські організації, які залучались до роботи із владою, але вони майже не мали ніяких, навіть представницьких, прав, та були дуже жорстко обмежені територіальністю та вимогами щодо участі громадських активістів, а також можливості захисту прав осіб, що не є їх учасниками.

Тож під тиском західних демократичних інституцій, зокрема Ради Європи та Конгресу Сполучених Штатів, влада була вимушена піти на певні поступки і прийняти відповідну постанову КМУ (навіть не закон), який надавав можливість створювати хоч якусь подобу до запобіжника нехтування інтересами громади, якими є громадські ради в цивілізованому світі.

На жаль, це також було зроблено з багатьма наперед зробленими «закладками», які дали можливість на даний час фактично заблокувати, або навіть поставити під контроль влади громадські ради, які повинні були бути наглядовим та консультаційним органом.

Будь-яка громадська рада є тимчасовим консультативно-дорадчим органом, утвореним для сприяння участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики.

Основними завданнями громадської ради є:

  • створення умов для реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами;
  • здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади;
  • сприяння врахуванню органом виконавчої влади громадської думки під час формування та реалізації державної політики.

Громадська рада не має ніяких особливих повноважень і не надає якоїсь влади для своїх учасників. Але за первісним задумом, повинна бути авторитетною платформою, яка складається із лідерів громадської думки, що давало б їм можливість оцінювати дії влади та вливати таким чином на її рішення. Тобто, якщо брати із фрази У. Черчілля про «кров, піт та сльози» для перемоги, то для учасників будь –якої громадської ради було запропоновано лише останні дві рідини. Це все робилося для поступового реформування влади в Україні та наближення її до міжнародних стандартів прозорості та ефективності, зменшення ризиків узурпації та корупції на всіх рівнях.

Що ж відбувалося далі? До початку війни з Росією громадські ради були досить ілюзорними, практично ніяк не впливаючи на процес роботи органів влади, а лише «освячуючи» їх рішення, подібно до того, як в СРСР приймали постанови про боротьбу з «ворогами народу» та підвищення норм на виробництві «па просьбе трудящіхся». Але із початком війни пасіонарні громадяни почали самоорганізовуватися у мілітарні та волонтерські організації, національно-визвольні рухи тощо. Влада в усіх нащадків радянської кримінально-колоніальної системи почала вислизати з рук, тиск громадськості став критичним.

Тож для збереження себе дорогоцінних, бандитсько-колоніальному режиму прийшлося досить сильно напружитися, порозумнішати та змінитися згідно нових умов. І я можу з впевненістю сказати, що йому вдалося якнайкраще.

Той, хто лається на нашу владу, неправий. Вона є чудовою та неперевершеною. Адже подивіться факти. Якщо в лютому-березні 14 року майже всі сиділи на валізах, носу не сунули в свої кабінети та уникали будь-яких дій, то вже через п’ять років ті самі люди очолюють мітинги пам’яті жертв Небесної сотні, до вбивст яких багато приклали руку особисто, вступають в «радикальні» та «патріотичні» партії, а скоро виявиться, що Майдан то вони взагалі зробили, бо Яник був дуже тупий та зажерливий… Маніпуляція, демагогія та брехня – ось три стовпи, на яких тримається сучасна влада. Вони виростають із масового отупіння населення та погіршення його якісного стану, адже багато сміливих та самовідданих загинуло або отримало ПТСР, відчайдухів посаджено по тюрмах, розумних та завзятих – вичавлено з країни на заробітки або навіть і назавжди. Ми втратили сіль землі, цвіт нації, і цей процес все більше набирає силу. Скоро крім чиновників, гопників та пенсіонерів в країні залишиться тільки мільйонів п’ять безправних тупих рабів для обслуговування латифундій та природних монополій. І ми втратимо цю країну, бо її буде нікому захищати, та й не буде для кого це робити.

Громадські ради певний час, 2014-2016 роки, дуже активно протистояли владі та були головним подразником та чинником для її зміни. Туди приходили люди з війни, волонтери, просто активні та розумні громадяни, які побачили можливість змінити життя в країні на краще для своїх дітей та нащадків, виключно мирним шляхом реформ та контролю за владою. Але наша влада для нас – чужа, вона розглядає населення лише як свою кормову базу, і майже як «чужий» із відомого фільму, вона провела метаморфозу, через кров загиблих на Майдані та війні перетворившись в ще страшнішого і практично невразливого монстра. Бо чи могло в якомусь самому світлому сні тому ж Захарченко (міністру МВД при Янику) приснитися, що він зможе офіційно (!!!) декларувати мільйонні статки, керувати найбільшим збройним угрупуванням в країні (як оснащена та укомплектована нац. гвардія!!!), мати в себе навіть своїх власних кишенькових націоналістів (національний корпус, не проти ночі буде згадано). Подивіться навкруги, брехня, гроші та підлість є зброєю влади, якою вона остаточно руйнує громадянське суспільство нашої країни. І лише де-інде Громадські ради залишаються острівцями спротиву в океані суцільного беззаконня та дерибану.

Але не довго їм залишилося. Для участі в Громадській раді будь-якого рівня може бути обраний представник громадської організації, що проіснувала на протязі хоча б одного року. Тому із 14 року місцеві владобандити почали «пекти» ГО-шки, як гарячі пиріжки. І вони тепер вільно заводять потрібну кількість «професійних громадських діячів» в громадські ради, отримуючи більшість для одержання потрібних ним «одобрямсів». Про прямий підкуп, залякування та дискредитацію справжніх громадських діячів я вже нічого не кажу. А в нашому, Богом забутому місті, до цього долучився ще й колишній другий секретар райкому комсомолу, якого правилам роботи із масами вчили ще у Вищій партшколі СРСР. Тож тепер відкрито лунає, що «відкосивші» від армії – це герої АТО, зажерливі пройдисвіти – святі волонтери, чорне – то біле, а комуніст – то націоналіст. А хто проти, той сєпар. Ну, і грошики треба тягнути з усіх – і з влади, і в людей. Бо хто цього не робить, той дурний.

Наприкінці хочу додати. Люди, схаменіться. Відсидітися по хатах та по кущах не вийде. Ці владобандити заберуть в нас стільки, скільки ми їм віддамо. Не більше та не менше. Тому закликаю всіх, хто може критично мислити та не є в душі таким же пройдисвітом, приєднуватися до ініціативної групи та ставати до боротьби. Ми ще можемо перемогти!

Поширити:

Залишити коментар:

коментар