Кумир
Кумир – зрозуміле для всіх слово. Зазвичай – це якась зірка, бізнесмен чи політик. Людина про яку можна знайти будь-яку інформацію в Вікіпедії. Про її життя кожного дня розповідають у популярних шоу та їх маєтки стоять на березі океану.
Але, на моє щастя, в мене не типовий кумир. Його не показують кожного дня по телебаченню, в нього не має маєтків по всій Європі, він просто мій тато. Так просто і складно одночасно. Звичайна людина, яка робить не звичайні речі.
Коли я була дитиною, я ніколи не звертала уваги, як люди радіють коли зустрічають мого батька, зазвичай вони дуже голосно кричали: «Дєдушка!» – або просто посміхалися на всі свої 32 зуби. Я ніколи не помічала щоб тато сильно хвилювався чи нервував, навпаки він завжди був спокійним і стриманим. Я ніколи не розуміла, чому він не сварив і не кричав на мене за погану поведінку, він завжди спокійним та помірним голосом пояснював, що саме я зробила не так, пояснював чому потрібно добре вчитися, ніколи не вимагав цього від мене, але завжди сподівався, що я сама зрозумію.
Мені скоро 20 років і лише нещодавно я зрозуміла, чому тато викликає стільки позитивних емоцій у його знайомих. Багато з них його вихованці, яких він тренував, але крім великих здобутків у футболі, тато вклав у їх серця велику людяність та доброту. Або це його звичайні знайомі, яким тато в свій час допоміг. Не за винагороду, не за якісь перспективи, а просто тому що він добра людина. Він як сонце, чесно, однією своєю появою викликає посмішки та позитив у всіх присутніх. Я зрозуміла чому тато ніколи не сварив мене за оцінки, він не вимагав від мене цього, як багато батьків моїх однокласників, він перекрутив своїми словами все так, що я сама зрозуміла як це для мене важливо. Не для тата, не для школи, а для мене. І який можна зробити підсумок? Я закінчила школу з медаллю, вступила до ЦДПУ ім.В.Винниченка на державну основу, за спеціальністю Журналістика,виховую донечку зі своїм чоловіком, ще і працюю PR-менеджером. Коли я розповідаю знайомим наскільки насичене в мене життя, зазвичай чую питання: «Ти взагалі спиш? Скільки в тебе годин на добу – 30?» – і так далі. Але діло не в годинах і не в тому що я не сплю. Діло в тому, що мене так навчили, мене навчили брати від життя все, навчили ставити цілі і добиватись їх, навчили що найголовніше в житті це сім”я і для неї слід робити все можливе. Тато завжди працював, завжди їздив у відрядження, але на першому плані, в будь-який момент була я.
Я дуже б хотіла, щоб більшість батьків були схожі на нього. Не сидіть у барах! Не пийте пиво! І не розповідайте який ви класний батько бо ви гроші в сім”ю приносите. Візьміть донечку чи синочка, поведіть на вулицю, сходіть до цирку, підтримайте талант своєї дитини, відвідайте її тренування, зробіть хоч щось, вкладіть в них свою душу і серце, і ви не вспієте і оком моргнути, як ваша любов до вас повернеться.
Так мій тато не політик і не бізнесмен, його не транслюють кожного дня по телевізору, він робить на багато більше – він зажди був, є і буде справжнім батьком. Він завжди на моїй стороні, він завжди мене захистить і підтримає, ось чому він мій кумир, він поруч і направляє мене на правильні шляхи у моєму житті, він подає мені приклад який ніколи не подасть жодна зірка шоу-бізнесу.
Придивіться, можливо, і біля вас завжди є ваш кумир…
Так, це правда. Віталій Діденко взірець поведінки для футболістів на полі та за його межами. Чудово, що в нього така вдячна донька!
Знаю Віталія Дяденка дуже давно!В спорті є багато чого нечесного та хитрого, але Віталій ніколи не був таким ані коли був футболістом, ані коли був кращим арбітром Першої ліги два роки поспіль!!!! Не згоден лише з одним. Вікторія, його показували по телевізору і доволі часто!!! Чудова людина, відмінний футболіст, визнаний рефері, авторитетна особистість!