Важливо

Люди розучилися посміхатися

Мені подобається не приховувати емоції. У свої сімнадцять голосно на всю вулицю сміюся над повідомленнями, йду підстрибуючи, танцюю в очікуванні зеленого світлофора або на зупинках.

І скрізь мене оточують люди, які взяли на себе стандартне кліше: “маска скверної серйозності”. Вони не дозволяють собі видавити посмішку у всі тридцять два не тому що не хочуть – їм важливо, що про них будуть думати.

Ось бабуся на зупинці лається на хлопчину, щоб той їй (та ще й з сумками) поступився місцем на лавці. Кричить. Хлопчисько огризнувся, але місце поступився. Обидва один на одного насупились: вона всю молодь в його особі прокляла, він – усіх бабусьок в її. І хто заважав їм по доброму посміхнутися один одному:

-Внучок, Поступися місцем бабці старій! Спина замучила, сумки важкі.
– Сідайте, бабусю.

І просто посміхнутися. Хіба це важко?

Або потрапляєш в натовп. Хлопець зачіпає плечем чоловіка. Штовхає. І починається:

-Дивись Куди йдеш! – замість вибачення і посмішки.

Люди розучилися посміхатися. Вони бояться, що їх вважатимуть божевільними, дивними, обійдуть стороною, покажуть пальцем.

А я, мабуть, буду йти до зупинки підстрибуючи, сміятися над повідомленнями і при цьому пританцьовувати під улюблену музику в навушниках. Ти ж теж цього хочеш, так? Я знаю! Ну, то приєднуйся


Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*