Важливо

Серце, що розривалося

Теплий ранок неділі. Вчора жахливо хотілось яблук, та зараз не хочеться. Календар підказував, що зараз 25 липня 1999 рік. Сьогодні ми з коханим як завжди ходили до церкви. А ось і він, мій Гена, сидить і вдумливо читає Біблію. Я задивилася. Через декілька секунд він відривається від книги і бентежно запитує чи все нормально. Ще б пак! Все краще, ніж могло бути: під серцем вже дев’ятий місяць б’ється серце нашої жаданої донечки.

Цікаво, якого кольору в неї волосся? Я уявляю все її життя… її перші кроки, перші слова, школу, першу закоханість, сім’ю. Я уявляю, як вона вперше скаже «мама» і «тато», як ми з моєю зіронькою вчимо літери, як вона з татом бігає по подвір’ї і весело регоче… Після декількох невдалих вагітностей (викиднів), це була просто манна небесна. Приложивши руки до живота я нічого не відчула… Дивно, адже три дня поспіль моя донечка була дуже активною. Прийшовши з церкви я зрозуміла, що почалися пологи. Гена починає швидко заводити машину, а я збираю речі. Синочка залишаю з бабусею. Сергійко збентежений і зляканий і я його розумію, бо сама налякана не менше.

Опівдень. Сільська лікарня. Невдоволені рожі навколо мене навіюють злість. У мене тут дитина народжується, а вони ледь-ледь ногами передвигають, а ще й оці невдоволені вирази обличчя… Все, тут починається найважче – пологи. Все проходило важкувато. В кінці кінців мою дитину просто вичавлювали з мене. Я чую крик… цей крик не такий як усі звичайні крики, від цього мурашки по шкірі і радість по всьому серці, радість по всьому тілу, радість по всьому Всесвіту! Та тут я розумію,що щось не те: моя дитина бурякового кольору! Так, саме бурякового! Маленьке бордово-фіолетове тільце… Виявляється, що моя донечка ще в животику була обмотана пуповиною навколо шиї, що призвело до удушення. Серце пішло в п’ятки. Така різка зміна почуттів, долей, життів. Та лікар сказав, що вона жива…поки що. Мою донечку кладуть на підвіконня. «Виживе – значить виживе, ні – то й ні» – з цими словами лікар виходить із палати. Я почала молитися. Так усердно я ще ніколи не молилася. Через деякий час починаю помічати, що моє сонечко рожевіє… Все обійшлося, все нормально, серце закалаталось. Дякую, Боже, що дав нам Богданочку.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*