Як живеться кропивничанам у пошуках кращого життя за межами України

Фінансовий стан кропивничан, як і українців загалом, залишає бажати кращого. Що ж робити? Мріяти про багатого дальнього родича, який залишить великий спадок? Купляти на останні гроші лотерейні квитки? Здавати у ломбард цінні речі (якщо вони є)? Все це можна відкласти на потім, у ряд запасних варіантів, і поїхати працювати закордон. І все частіше українці обирають саме останнє. 

Перша електронна поспілкувалася з жителями Кропивницького, які працювали або працюють за кордоном. Відверто про робочі будні за межами України розповіли заробітчани з Польщі, Чехії, Німеччини та Китаю.

Студенти. Це категорія людей, які частіше за все їздять працювати закордон більше для вражень та нових відчуттів, ніж для того, щоб заробити. Але останнє також для них суттєве. Де можна у Кропивницькогому працювати студенту? Телеконтакт? Сфера обслуговування? Або поїхати на літо у іншу країну і заробити на півроку (плюс-мінус) безбідного життя у нас?

21-річна Марина Голенко, яка була той час студенткою КДПУ ім. В. Винниченка, на літні канікули вирішила з’їздити до Німеччини, щоб заробити.

«Я працювала в Німечині. На фермі, яка вирощувала полуницю, огірки, моркву. Умови жахливі: перший місяць працювали без вихідних з 4 до 17 години. Обідня перерва – одна година. Житлові умови також не пристойні : в душ черга, брудно. Посуду, постільної білизни не було, лише ліжко шафа і стілець. На фермі працювало 20 українських студентів, решта румуни та роми. За студентів роботодавець мав знижку на сплату податків. Тому до нас ставились краще, ніж до інших. Але все рівно роботодавець міг називати дівчат товстими і через це виганяв їх.

Загалом, робота за кордоном дуже важка. Але гроші, які там платять, того варті. Всі, хто там працювали, хочуть поїхати ще. Це не тільки можливість заробити, а й найдоступніший спосіб побачити іншу країну та попрактикуватися у знанні іноземної мови», – ділиться своїми враженнями та досвідом Марина.

vlxjXfpMJgg

Це ще один варіант для молодих людей – робота у Китаї. Модель Анна Промишлєннікова їздила працювати на схід. Враження від роботи у дівчини змішані.

8ZQBY2gZxXk«Працювала на фотосесіях, виставках, у нічних клубах. Вихідних не було (дуже рідко – десь 1 в місяць), – розповідає Анна. – Робочий день з 10-11 вечора до 2-3 ночі + денні роботи і кастинги. Українців на таких роботах порівняно багато, але більше, мені здається, росіян. Ставлення дуже гарне як до людини, але китайці хитрі і різними способами можуть обманювати. Поза роботою постійні зустрічі з підлеглими за рахунок роботодавця: барбекю, поїздки в басейн, походи в чіфаньки – вуличні ресторани.

Загалом, з точки зору роботи в Китаї, до того ж,  в розважальній сфері – цікаво і весело. Море позитивних емоцій. Але негативними сторонами є те, що контракти не укладаються менш, ніж на півроку Також інша культура – це стрес (якою б цікавою вона не була, але сумуєш за нашими людьми, домівкою, сім’єю, друзями). На таких роботах все життя не пропрацюєш – теж мінус. Працювати можна тільки молодим людям, які добре виглядають і яких на батьківщині мало що тримає».

22-річний Олександр Піхтель працює у Празі – збирає товар для супермаркетів. Ділиться, що робота своєрідна – не важка і не легка.

“Чехи до працівників ставляться погано. Вихідні можна брати, коли хочеш. Робочий день ненормований. Українців багато, – стисло розповідає Олександр.

Звичайно, не тільки молодь їде працювати за межі держави. Микола Москальов у свої 42 поїхав до Польщі.

«По спеціальності – зварювальник, працював у ВАТ «Кіровоградгаз». Останні роки на підприємстві відбувалися суттєві скорочення, а для тих, хто залишився був інший «сюрприз» – 4 робочі дні на тиждень. За рахунок цього – зменшення заробітної плати. І був вибір – чи і далі працювати за копійки, чи знайти щось інше. Деякі знайомі їхали працювати до Польщі, і я теж вирішив.

Спочатку потрапив на м’ясокомбінат працювати вантажником. Це дуже важка робота – по 10-12 годин на день ти вантажиш, камери стоять у всіх залах, і не можеш навіть перепочити, коли хочеш. Є лише перерва на обід – 1 година. Виходити з цеху можна було тільки у випадку крайньої необхідності. Словами не передати, який там жах. Але рятує підтримка співробітників, таких самих хлопців, як ти. Завдяки цьому стримував у собі раптові пориви кинути все і поїхати додому.  Так само і ти підтримуєш інших. Але в кінці-кінців знайшов в собі сили вирватися з цього рабства, бо інакше це не назвеш.

Другого разу пощастило знайти роботу по спеціальності. У Польщі зварювальників небагато, тому проблем з пошуком роботи не було. Робочий день триває з 8 ранку до 6 вечора, один вихідний. Роботодавці зацікавлені у тривалій співпраці, тому умови створюють досить хороші. Вони мені оформили карту побуту – можна не продовжувати візу, є право на покупку нерухомості, авто.

Загалом, це добре – коли у твоїй роботі зацікавлені обидві сторони, а не так, що роботодавець думає, що «святе місце порожнім не буває», і якщо ти підеш не буде проблем з тим, щоб знайти когось нового», – відверто розповідає пан Микола.

Як ми бачимо, варіантів роботи за кордоном вистачає. Може навіть пощастити, і вона співпадатиме з твоїм фахом чи захопленнями. Зазвичай – там важко (як фізично, так і морально). Але коли постає вибір – працювати в Україні чи заробляти закордоном, на жаль, все частіше обирають другий варіант…

Залишається лише сподіватися на те, що в нашій країні все налагодиться, і не буде необхідності залишати свою домівку у пошуках фінансової забезпеченості.

Олександра Гонтар для Першої електронної газети

Поширити:

Залишити коментар:

коментар